— Це геть протилежне тому, що ви знімали.
— Та де там! — відказала Тереза. — Це якраз те ж самісіньке.
Ніхто не зрозумів тієї фрази, навіть мені нелегко пояснити, що хотіла сказати Тереза, порівнюючи нудистський пляж і російську окупацію. Вона розглядала знімки і врешті зупинилася на одній світлині, де була родина з чотирьох людей: голісінька мати, яка схилилася над дітьми, її здоровезні цицьки звисали, немов козячі чи коров’ячі дійки, а з другого боку чоловік, який теж схилився, аж його калитка теліпалася, неначе вим’я.
— Вам це не подобається? — запитав головний редактор.
— Це гарні світлини.
— Гадаю, тема вас прикро вражає, — сказала фотомисткиня. — Варто на вас поглянути, і вже зрозуміло, що на нудистський пляж ви не підете.
— Авжеж, не піду, — відказала Тереза.
— Відразу видно, звідки ви прибули, — усміхнувся редактор. — Ох, комуністичні країни відзначаються таким пуританством!
Фотомисткиня з материнською лагідністю мовила:
— Ну голі тіла, та й що? Це нормально! Гарне все, що нормальне.
Тереза згадала, як мати ходила гола по хаті. І знову почула сміх, що пролунав тоді, коли вона побігла затуляти вікна, щоб ніхто не побачив її голяка.
25
Фотомисткиня запросила Терезу в бар на каву.
— У вас дуже цікаві фотографії. Помітила, що маєте особливе відчуття жіночого тіла. Ви розумієте, про що я кажу! Про отих дівчат у викличних позах!
— Закоханих, що цілуються перед російськими танками?
— Авжеж. Ви могли б стати модною фотомисткинею. Звісно, треба було б налагодити зв’язки з моделями. Бажано з дівчиною, яка робить у цьому ділі перші кроки, як і ви оце. Ви могли б зробити пробні знімки й показати їх агенції. Певна річ, потрібен буде якийсь час, щоб пробитися. Поки що я могла б трохи вам допомогти. Познайомити з редактором, який веде рубрику «Ваш сад». Може, йому потрібні світлини. Кактусів, руж, такого всього.
— Я дуже вдячна вам, — щиро відказала Тереза, зрозумівши, що та жінка справді прагне їй допомогти. Але потім додала: — Навіщо мені фотографувати кактуси?
Їй аж недобре стало, коли подумала, що доведеться робити те саме, що й у Празі: боротися за посаду, за кар’єру, за публікацію кожної світлини. У неї не було ні крихти честолюбства. Все, що вона хотіла, це вирватися з материного світу. Авжеж, тепер їй стало зрозуміло: вона старанно засвоїла професію фотографа, але з таким самим старанням могла працювати і в іншій царині, адже фотографування було тільки способом доскочити більшого і жити з Томашем.
Вона сказала:
— Знаєте, мій чоловік — лікар і може мене цілком забезпечити. Я не маю потреби заробляти на хліб фотографуванням.