— А тепер моя черга знімати. Роздягайся!
Оте слово «роздягайся», яке Сабіна не раз чула від Томаша, добре закарбувалося у її пам’яті. Тепер коханка зверталася з тим наказом до його дружини. Отак обох жінок пов’язало те саме магічне слово. У такий спосіб звичайну балачку Томаш обертав еротичною ситуацією: не пестощами діяв, не дотиками, не компліментами, не проханнями, а отим наказом, що його він вимовляв раптово, неочікувано, тихо, проте наполегливо і владно, на відстані. Такої миті він ніколи не торкався тієї, кому казав те слово. Навіть Терезі він часто казав тим самим тоном: «Роздягайся!» І хоч казав він це тихенько, пошепки, це все ж таки був наказ, і вона завжди збуджувалася від того, що слухається його. Щойно почула такий самий наказ, і її бажання скоритися стало ще дужче, тому що це чистісінький безум — послухатися когось чужого, тим паче, що лунав цей наказ не від чоловіка, а від жінки.
Сабіна взяла в неї фотоапарат, щоб Тереза могла роздягнутися. Вона стояла перед Сабіною гола і беззбройна. Просто-таки буквально беззбройна, бо вже не мала фотоапарата, яким могла затулити своє обличчя і якого націлювала на Сабіну. Тепер вона була під владою Томашевої коханки. Ця прекрасна покірність п’янила її. Нехай би ці секунди, коли вона стоїть гола перед Сабіною, ніколи не кінчалися!
Гадаю, Сабіна теж перейнялася незвичайним чаром ситуації, коли перед нею стояла дружина її коханця, така напрочуд покірна і скромна. Вона два чи три рази натиснула на кнопку фотоапарата, а потім, наче злякавшись того чару і захотівши розвіяти його, гучно засміялася.
Тереза теж засміялася, і вони вдяглися.
23
Усі попередні злочини Російської імперії коїлися під прикриттям тіні мовчання. Депортація півмільйона литовців, убивство сотень тисяч поляків, винищення кримських татар — усе це закарбувалося в пам’яті без фотодокументів, а отже, як щось таке, що не має доказів і раніше чи пізніше може вважатися містифікацією. І навпаки, вторгнення 1968 року до Чехословаччини було сфотографоване, зняте на плівку і зберігається в архівах усього світу.
Чеські фотографи й оператори пречудово розуміли, що їм випала нагода зробити те єдине, що ще можна було зробити: зберегти для майбутнього образ насильства. Усі ті сім днів Тереза провела на вулицях, фотографуючи російських вояків і офіцерів у всіх компрометуючих ситуаціях. Росіяни не знали, що вдіяти. Вони отримали інструкції, як поводитися, коли в них стрілятимуть або ж кидатимуть каміння, але ніхто не сказав їм, як реагувати на об’єктиви фотоапаратів.
Вона відзняла сотні негативів. Майже половину роздала іноземним журналістам у касетах (кордон був іще відкритий, журналісти вільно приїздили і їхали звідти, й із вдячністю брали будь-який матеріал). Чимало світлин з’явилося за кордоном у найрізноманітніших часописах: там були танки, кулаки, що погрожували росіянам, зруйновані будинки, тіла, укриті закривавленим триколірним прапором, молодики, що гасали на мотоциклах довкола танків, вимахуючи чеськими стягами, і молоді дівчата в коротесеньких спідничках, які, цілуючи незнайомих перехожих, провокували нещасних, сексуально зголоднілих вояків. Повторюю, російське вторгнення було не лише трагедією, а й святом ненависті, напоєним дивовижною ейфорією, якої ніхто не може пояснити.
24
Тереза повезла до Швейцарії із півсотні світлин, які сама ж таки і проявила з усією ретельністю й умінням, до яких була здатна. Запропонувала їх ілюстрованому часописові з великим накладом. Редактор прийняв її дуже люб’язно (всі чехи ще були оточені ореолом свого лиха, і це зворушувало швейцарців), посадив у крісло, переглянув світлини, похвалив їх і сказав, що немає шансу їх оприлюднити «хоч які вони й гарні!». Мовляв, та подія вже в минулому.
— Таж у Празі нічого ще не скінчилося! — обурилася Тереза й каліченою німецькою почала пояснювати, що в окупованій країні зараз, усупереч усьому, на заводах організовуються робітничі ради, що студенти страйкують і вся країна й далі живе тим життям, що про нього він чув. Оце якраз і вражає! І це нікого не цікавить?
Головному редакторові аж полегшало, коли до кабінету, урвавши їхню балачку, ввійшла метка жіночка. Вона простягнула йому теку.
— Ось репортаж про нудистів на пляжі.
Редактор був чоловік обачний, тож злякався, що ця чешка, яка фотографувала танки, вважатиме страшенною непристойністю оті знімки голих людей. Він поклав теку подалі від себе і хутко сказав тій жінці:
— Познайомся, це твоя празька колега. Вона принесла пречудові світлини.
Жінка потиснула їй руку й узяла фото.
— А ви тим часом погляньте на мої!
Тереза взяла теку й дістала фотографії.
Головний редактор майже винуватим тоном сказав: