Хочу зауважити, що бажання запаморочення — це сп’яніння від власної слабкості. Людина усвідомлює свою слабкість і не хоче опиратися, а віддається їй цілком. Вона впивається своєю слабкістю, прагне бути ще слабшою, хоче повалитися додолу на вулиці на очах у всіх, хоче валятися на землі ще нижче, ніж сама земля.
Вона переконувала себе, що не залишиться у Празі й не працюватиме більше фотомисткинею. Повернеться до того містечка в глушині, звідки вирвав її Томаш.
Та, повернувшись до Праги, змушена була трохи побути там, щоб залагодити декотрі справи. Із від’їздом вона загаялася.
Отож п’ятого дня в помешканні з’явився Томаш. Каренін довго плигав коло нього, намагаючись лизнути в щоку і довгенько позбавляючи їх потреби розмовляти.
Здавалося, що вони стоять посеред засніженої рівнини і тремтять від холоду.
Потім підійшли одне до одного, немов двоє коханців, які ще не поцілувалися.
Він запитав:
— Усе гаразд?
— Так.
— Ти була в редакції?
— Телефонувала.
— Та й що?
— Нічого. Чекаю.
— На що?
Вона не відповіла. Не могла йому сказати, що чекала на нього.
29
Повернімося тепер до тієї миті, про яку ми вже знаємо. Томаш був у відчаї, у шлунку боліло. Заснув пізньої ночі.
За якийсь час Тереза прокинулася. (Російські літаки кружляли в небі над Прагою, у тому гаморі спалося кепсько). Перша думка її була ось про що: він повернувся заради неї. Через неї він змінив своє призначення. Тепер уже не він відповідає за неї — тепер за нього відповідає вона.
Їй здавалося, що ця відповідальність понад її сили.
Потім згадала: вчора він з’явився на порозі квартири, і за кілька хвилин на празькій церкві вибило шосту. Коли вони зустрілися вперше, вона закінчувала зміну о шостій годині. Побачила його на жовтій лаві й почула, як калатають дзвони.