Мілош глянув на нього.
— Якщо ти вірно служиш тому розбійникові, що сидить у городищі, іди геть від мене!
І він показав йому рукою в поле.
Бумир відступив назад.
— Ви теж, князю, з сином своїм на його боці повинні бути…
Мілош зневажливо дивився і мовчав, а Бумир вів далі:
— Що з того, що вони збираються та радяться? Все одно накладуть головою… На підмогу князеві прийдуть німці і спустошать край.
Він патякав, а старий Мілош навіть і відповідати не хотів. До берега причалив порожній човен; старий кивнув Жулі й пішов сідати, але перевізник, втомившись, ліг на землю й не хотів їх переправляти. Даремно Жула штурхав його ногою. Тоді, розсердившись, сам ухопив весло й повіз Мілоша на острів. Вже підпливаючи до острова, вони побачили велику юрму людей і незвичайну метушню, ніби на віче збирались старійшини. Мілош мовчки зійшов на берег і, ні на кого не дивлячись, попрямував до Візуна, якого з усіх боків обступили жупани, владики і кмети. Не випустивши і пари з вуст, старий князь сів серед них на камінь. Трохи далі зі своїми людьми стояв Бумир.
Старий Візун, спершись на костур, слухав; люди, що оточували його, гаряче промовляли то один по одному, то всі разом. Неабияке збудження панувало в юрбі, якою верховодили Мишки. На Мілоша тільки позирнули і більше майже не звертали на нього уваги.
Промовляв старший з Мишків, той, що був поранений у шию.
— Досить уже цих убивств і німецького панування, — сказав він. — Хвостисько сидить у городищі, але князює не він, а відьма, баба, що варить отруту й готує зраду… Ми не хочемо ні Хвостка, ні синів його — нікого з роду цього! Досить вже попив він нашої крові!..
— Не хочемо! — закричали інші, підносячи руки. — Не хочемо!..
Всі втупились очима в Бумира; той трохи зблід, але не відійшов ні на крок.
Мілош слухав, дивлячись у землю.
— Чого ви на мене баньки витріщили? — скипів Бумир. — Не злякаюсь я вас… Ви — мов та корова, що багато мукає, та мало молока дає. Хвостек, як ви його прозиваєте, і німкеня не підкоряться вам. Якщо ви почнете війну, вони покличуть німців, і ті все спалять і спустошать, — ось що ви виграєте…
І він засміявся.
— До саксів далеко! — коротко сказав Мілош, не підводячи очей.
— А вежа міцна, городище обнесене частоколом, вали неприступні, і води з озера не вип"єте, — продовжував Бумир.
У натовпі почали перешіптуватись.
— Та чого ж ти сюди прийшов? — крикнув Мишко, грізно наступаючи на промовця. — Біжи в городище… лижи їм п"яти… А нам такі не потрібні!