Хвостек усе ще залишався забобонним поганином; зранку слуги подивилися, чи нема яких прикмет у небі й на землі і чи не закаркає що над головою і не перейде дороги. Смерд навмисне розпорядився, щоб наймолодша з дівчат княгині з повними відрами показалась на стежці, коли князь вирушатиме в дорогу. Стару бабу або дівча з порожнім посудом вважали б за погану прикмету.
Урочище, куди саме їхали вони, називалось Глибом, і тут завжди успішно проходили князівські лови. Але треба було подолати значну відстань від узлісся, щоб проникнути в лісову гущавину, в непролазні нетрі.
Хвостек, що вже давно не сидів на коні, не бачив лісу й не чув валування собак, повеселішав, коли над його головою зашуміли віти дерев і потягло лісовими пахощами. Він швидко погнав коня і через півгодини опинився на відомій йому галявинці. Звідси до Глибу було вже недалеко. Тільки-но він виткнувся з-за дерев, як відразу ж повернув коня назад і, розгніваний, обернувся до смерда, що саме підскочив до нього, і показав рукою вперед. На поваленому стовбурі сиділа, запнувшись хусткою, стара жінка; поруч зеленіли купки нарваних трав. Біля неї лежали брудні сакви. У ті часи лісові хащі, води й поля, як здавалось людям, населяли таємничі істоти; обернувшись у жінок, вони майже у всіх викликали страх, бо чигали на здоров"я і життя людей. Тому переважна частина чорних духів уявлялась у жіночій личині. Мари, літавиці, лісовиці, метелиці, нічниці, яги і стриги з"являлись у вигляді таких бридких баб, як оця, що сиділа на стовбурі зваленого дерева.
Князь їх побоювався, та й смерда вони страхали. Скривдиш її — наразишся на помсту й переслідування. Коли Хвостек показав слузі на відьму, що перебирала зілля, той завагався і не знав, що робити. Під"їхавши ближче, смерд із-за дерева придивився до неї і впізнав Яругу. Її не раз бачили в городищі, бо вона приносила зілля княгині. Вважали стару неймовірно могутньою, але всі знали, що вона не була злостивою. Князь не наважився їхати далі і весь час показував на неї смердові; той нарешті зліз із коня й попростував до поваленого стовбура.
Баба була настільки замислена й захоплена своєю роботою, що помітила смерда лише тоді, коли він наблизився до неї, і, скрикнувши з ляку, схопилася з місця.
Вона помилково вважала його, як потім пояснила, за вовкулаку, що зовсім не лестило смердові, і квапливо забубоніла якісь закляття; смерд налякався не на жарт. Все ще тремтячи, вона знову сіла на стовбур.
— Ви що тут робите, Яруго? — спитав смерд.
— Чи тобі повилазило, сякий-такий волоцюго? — відповіла стара. — Роблю, що мені наказано, збираю зілля проти хвороб і проти уроків, для причарування і відчаровування… Може, є в тебе що в барильці? Га?.. Якби дав горло промочити, я дарувала б тобі, що налякав мене… а як ні…
— Окрім води в бурдюку, в мене нічого нема… — відповів смерд.
— Води?.. Теж мені знайшов що носити! — фирк нула Яруга. — Заквакавши по-жаб"ячи, можна зачерпнути її долонею на кожному кроці — з джерела і річки… Знайшов що носити… ну й дурний же чоловік… Старий уже, а розуму як кіт наплакав… Воду носити!.. Носити воду!..
І вона знову щось забубоніла собі під ніс, а смерд стояв, перейнятий тривогою.
— Яке це ти зілля збираєш? — спитав він, щоб обеззброїти страшну відьму.
— А тобі що до зілля? — накинулась на нього баба. — Це не твоє діло… Все одно ні любисток, ні інше зілля не допоможе тобі, надто вже ти огидний… Хоч би ти й дав його дівці, не причаруєш її… Бачиш, що лежить коло мене? Чорнобиль… дудник… зозулинець… бедринець… дивина… росичка… Гей! Гей! Різні чудові речі…
— А лихого тут нічого нема? — тихенько запитав смерд. — Бо поблизу князь стоїть… Щоб ти йому, бува, якими чарами не нашкодила… з ним не пожартуєш!..
Яруга, перелякавшись, подивилась у ліс.
— Князь, — прошепотіла вона. — А… князь… А чи не наказав він повісити мене?..
— Аби тільки ти йому не шкодила! — шепнув смерд.
— Я? Йому? — баба злякано зирнула на нього. — Та я ж часто буваю в дворі, користуюсь ласкою милостивої пані… І зараз оце готую їй зілля… Якщо він хоче, я омели дам на щастя… Чого б йому мене боятись? Ви ж знаєте Яругу…
Смерд повернувся до Хвостка, що чекав на нього.
— Це, милостивий князю, Яруга, — сказав він. — Хоч і відьма, а своїм не шкодить… і нашій милостивій пані вірно служить… До того ж вона може зробити так, щоб щастило на вловах, — у всьому розуміється.