— Та вже ж, — сказав Бумир, — коли самі не маєте розуму, то треба, щоб хтось таки напоумив вас!
— Геть його! Геть! — залунали голоси.
Бумир стояв, навіть не ворухнувся.
— Нікуди я звідси не піду, — буркнув він. — Говоріть своє. Я тут маю таке ж право, як і ви…
Сцібор та інші повернулись до нього спиною; кілька чоловік показали йому кулаки.
— Бумир, може, й не такий вже дурний, як нам здається, — кинув хтось на його захист, — городище сильно укріплене, а ми слабкі…
— Але ж ми громада! — крикнув один із кметів.
— Та без голови! — додав Бумир.
Візун мовчки слухав, позираючи то на Мілоша, що сидів, похнюпивши голову, то на Бумира, то на Мишків.
Старший з Мишків узяв Візуна за руку й відвів убік, подалі від Бумира й Мілоша.
— Ходімо звідси і деінде будемо радитись, щоб нам не смердів цей Хвостків невольник!
Юрма рушила за ним, але Візун залишився на місці.
— Хай кожен говорить, що у кого накипіло на серці, — промовив він, — на вічі й на раді все можна… а як старійшини схвалять, так і буде.
Отже, всі залишились на місці, і коли запала мовчанка, заговорив Мілош, увесь час дивлячись у землю:
— Якщо хочете воювати, без воєводи вам не обійтися… Насамперед оберіть собі вождя!
Декому здалося, що він хотів виставити себе, і закричали:
— Тільки не Лешка! Не його!.. Кмета!
— Та вибирайте собі хоч коня чи вола! — гримнув Мілош. — Але когось же треба обрати, бо вас, мов ту отару овець, розженуть… Лешки вже загинули, шукайте собі інших… У вулику без матки, а в краї без отця не буде ладу!..
Всі замовкли.
— Зараз нам князь не потрібний, — зауважив один кмет, — ми ще зачекаємо.