Сонячний Птах

Поки вони звільняли Ланнона з його обладунку, туго обмотували йому поперек тканиною і взували йому на ноги легкі мисливські сандалі, підійшла решта компанії. Декого зі старих вельмож піднесли на ношах. Ашмун, тендітний і сивий, зупинив своїх носіїв біля Ланнона.

– Бажаю тобі чисто вбити звіра, – побажав він наступникові престолу. – Так, як це зробив твій батько.

І вони понесли його туди, звідки він міг бачити поле. Компанія розтяглася понад краєм заростів папірусу, їхня зброя та обладунки блищали в сонячному світлі, їхні червоні, білі та багряні шати були плямами яскравих кольорів на темному тлі очерету. Запанувала тиша, коли Ланнон ступив уперед й обернувся, щоб подивитися на них.

Його тіло було голе, крім настегенної пов’язки, а шкіра гладенька й напрочуд біла, крім як у тих місцях, де сонце позолотило його обличчя та деякі ділянки тіла. Це було прекрасне тіло, високе й граційно збудоване, широке в плечах, із вузькою талією та пласким животом. Кучері перев’язані на голові пурпуровою стрічкою, а руда, як золото, борода розчесана й закручена до шиї.

Він подивився на ряди попереду, які налаштувалися спостерігати.

– Заявляю свої права на місто Опет та чотири царства, – сказав він просто, і його голос чітко долетів до кожного з них.

Гай приніс йому зброю. Спочатку щит – шкуру буйвола, натягнену на довгий овал, високий, як чоловік, і широкий, як його плечі. У центрі щита були «очі», двоє лютих совиних очей, намальованих білим і жовтим кольорами. Коли вони дивилися на звіра, то зображували природний агресивний погляд, який зазвичай спонукав хижака до нападу.

– Нехай цей щит захистить тебе як годиться, – тихо побажав йому Гай.

– Дякую тобі, старий друже.

Потім Гай подав йому спис, виготовлений умисне для полювання на лева. То була така важка й громіздка зброя, що лише могутній чоловік міг обходитися з нею. Ратище завтовшки як зап’ясток Ланнона й удвічі вище за нього було виготовлене з ретельно підібраного твердого дерева, оброблене вогнем й обмотане зеленою шкірою, якій дозволяли висохнути і стягтися на дереві.

Гладеньке лезо, широке й важке, було прив’язане до ратища вузькими смужками шкіри й загострене, наче бритва. Воно мало максимально проникнути в глиб плоті, а занурившись, утворити глибоку рану, з якої щедро литиметься кров.

– Бажаю, щоб це лезо натрапило на серце, – прошепотів Гай, а потім голосніше промовив: – Ричи для мене, Великий Леве Опета.

Ланнон простяг руку й доторкнувся до плеча свого головного жерця. Він коротко стиснув його.

– Лети для мене, Сонячний Пташе, – сказав він і відвернувся.

Зі щитом на спині, ретельно стежачи за тим, щоб не показувати «очі», Ланнон рушив до звіра, який на нього чекав. Він ішов, високий і гордий у сонячному світлі, цар у всьому, крім назви, й серце Гая пішло за ним. Гай тихо молився, сподіваючись, що боги досі його слухають.

Ланнон ішов крізь м’яку траву, що доторкалася йому до колін. Ідучи, він пригадував поради найстаршого й найкращого зі своїх майстрів полювання, повторюючи кожен рух, кожне слово, яке той йому сказав:

– Не показуй йому «очі», поки він не заричить.

– Намагайся, щоб він біг на тебе під кутом.

– Він нападає з низько опущеною головою. Ти мусиш прицілитися збоку йому в груди.

– Череп у нього, як залізо, кістки плеча відвернуть убік найтвердіший метал.