Ще раз великий лев заричав і поточився назад. Ланнон відчув, як його підкинуло до неба, ратище під вагою лева затріщало, як тонка галузка, й Ланнон відлетів геть, усе ще міцно тримаючись за короткий уламок ратища. Протягом тривалих секунд він ширяв у повітрі, як птах, а потім земля вибила віддих йому з легень. Долаючи гострий біль, він зіп’явся і сів, розглянувся навколо себе, приголомшений, притискаючи уламок ратища до грудей.
За десять кроків великий лев підповзав до нього крізь високу траву. Надламаний спис стримів у нього точно з того самого місця на шиї, в яке цілився Ланнон. Смертельні спазми великого лева безжально вгороджували лезо списа дедалі глибше й глибше в його плоть, відкривши страхітливу рану, з якої хльоскала світла кров від серця, але жовті очі великого лева досі дивилися на нього, а великі загнуті ікла прагнули вгородитися в його тіло.
Повільно лев підповзав до нього, підтягуючи свій паралізований зад, його подих клекотів у могутньому горлі, він помирав, але ще був смертельно небезпечний.
«Помри, – думав Ланнон, прикипівши до нього зачарованим поглядом, розчавлений битвою і неспроможний рухатися. – Помри, – благав він. – Будь ласка, помри». І тут, несподівано, останній спазм забрав життя у велетенського кота. Його спина вигнулася дугою, ноги заклякли, ікла встромилися в землю, паща розкрилася, широка й рожева, й він застогнав. Один тривалий жалібний стогін, і він помер.
Спостерігачі, які стояли півколом, закричали, то було вітання, яке завмерло посеред глибокої тиші боліт, і вони повільно посунули вперед до маленької постаті царя, яка видніла у високій траві. Але Гай кинувся бігти. На ногах, надто довгих для його спотвореного тулуба, здавалося, він танцює на землі, його довгі чорні коси маяли на вітрі за ним та за сокирою з грифами на його плечі.
Він був на півдорозі до того місця, де, зігнувшись у траві, сидів Ланнон, коли другий великий лев підвівся з того місця, де він лежав, ховаючись за найближчою тушею буйвола. Гай побачив його й закричав на бігу:
– Ланноне! Позад тебе! Стережися!
Ланнон оглянувся й побачив лева. То була самиця, світліша, стрункіше збудована, але, як відомо, жорстокіша, ніж самець. Вона наближалася до Ланнона зі смертельною зосередженістю кота, який підкрадається до своєї жертви.
– Ваале, допоможи мені бігти швидше! – молився Гай, поки біг до свого царевича, й бачив, як той намагається зіп’ястися на ноги.
Великий лев підкрадався до нього, притискаючись до землі й просуваючись уперед короткими стрибками.
Гай біг, скільки було в нього сили, підштовхуваний жахом і страхом за свого повелителя. Ланнон уже стояв на ногах, відступаючи від кота, який неухильно наближався. Рух розбуджував мисливський інстинкт великого лева; він підповзав дедалі ближче й ближче.
Гай закричав:
– Я тут! Сюди!
І кіт уперше його помітив. Він підняв голову й подивився на нього. Довгі й світлі ікла виблискували, жовті очі вражали неймовірною красою.
– Так, так! – кричав Гай. – Я тут!
Він побачив, як Ланнон спіткнувся й упав, зникнувши в траві, але він стежив за звіром. Побачив, як його хвіст напружився, а голова впала до землі. Звір пішов у напад, і Гай спостерігав його наближення. Він став, упершись у свої могутні довгі ноги, із сокирою на плечі й дозволив коту бігти прямо на нього.
Коли той наблизився майже впритул, він зосередив погляд на чорній плямі між очима великого лева й міцніше обхопив руками сокиру, ретельно приладнавши її на плечі.
Сокира піднялася вгору, а великий лев, що мав неясний плямистий колір, подолав останні кілька кроків м’яким стрибком і грізно навис над маленьким горбатим чоловічком.
– За Ваала! – заволав Гай, і сокира застогнала в польоті.
Лезо з тріском розкололо череп, проникло в мозок великого лева, й сокиру висмикнуло з рук Гая, коли мертвий звір усією своєю вагою вдарив йому у груди.
ebooksa