Сонячний Птах

– Ми маємо, що їсти й пити.

Церемонію було закінчено. Ланнон Гіканус став царем.

– Габбакук Лал! – звернувся Ланнон до великого моряка з рудою бородою, з покритим ластовинням і засмаглим на сонці обличчям.

– Я слухаю, мій володарю.

– Знімайся з якоря й рушаймо до Опета.

– Нічний перехід?

– Так, я хочу прибути до міста перед полуднем завтра, і я довіряю твоєму мистецтву мореплавання.

Габбакук Лал схилив голову, дякуючи за комплімент, і важкі золоті сережки звісилися йому на щоки. Потім повернувся на підборах і пішов через палубу, викрикуючи накази своїм офіцерам.

Якорі витягли на корму, й барабанщик на баку флагманського корабля став відбивати ритм веслування на порожньому стовбурі дерева.

Три швидкі удари, два повільні, три швидкі. Ряди весел занурилися, зробили гребний рух, піднялися з води, перелетіли вперед і знову занурилися в ритмі барабану. Коливальні рухи відбувалися в досконалому унісоні, схожі на помахи крила великого водяного птаха. Довгий і вузький корпус корабля відважно ковзав по освітленій призахідним сонцем озерній воді, кільватерний слід утворювався позад нього, штандарт дому Барка лопотів на траверсі головної щогли, а його башти на носі й на кормі стояли високі й горді над порослими папірусом берегами озера.

Коли флагманський корабель проминув інші судна флоту, вони опустили свої штандарти й рушили слідом за ним. Кожен ретельно дотримувався своєї черги, стерничі вчепилися в рульові весла, гуркіт барабанів лунав над озером.

Лише накульгування Гая свідчило про те, що почувається він не дуже, коли переходив від групи до групи на освітленій смолоскипом палубі; у кожній він показував дно порожньої чаші з вином нічному зоряному небу й кидав на палубу гральну кість зі слонової кістки.

– Хай буде прокляте твоє щастя, – засміявся Філон, але сміх не міг приховати вираз гніву на темному циганському обличчі. – Чи я збожеволів, що надумав грати в кості з улюбленцем богів?

Але він кинув на палубу золото зверху на ставку Гая, проте Гай кинув свою кість, і в нього знову випали три чорні риби. Філон тісніше закутався у плащ і пішов геть під сміх і глузи тих, котрі спостерігали за його успіхами у грі.

Світла й біла зоря Астарти вже сховалася за обрієм, коли нарешті Ланнон і Гай зустрілися і стали, щоб трохи постояти під вивішеними сушитися шкурами великих левів. Вони окинули поглядом палубу. Вона скидалася на поле битви, коли битву програно. У світлі смолоскипів лежало безліч тіл, вони лежали там, де й упали, розслаблені й непритомні. Діжка з-під вина перекочувалася під легке погойдування корабля, який досі плив своїм курсом крізь темряву.

– Ще одна перемога, – сказав Ланнон, ледве повертаючи язиком, дивлячись затуманеним поглядом на сліди бойовища.

– Велика перемога, величносте.

– Я думаю… – почав Ланнон, але не закінчив.

Ноги підігнулися під ним. Він похитнувся й мало не впав наперед. Гай вправно підхопив його і закинув собі на плече. Не звертаючи уваги на біль у грудях, він підняв царя й поніс його до головної каюти під палубою. Поклав Ланнона на ліжко й прилаштував його руки, ноги та голову якнайзручніше. Якусь мить він ще постояв, дивлячись на лежаче тіло.

– Солодких тобі снів, мій чудовий царю, – пробелькотів він, обернувся й пошкандибав до власної каюти.