Дівчина-рабиня підвелася, коли він увійшов.
– Я постелила вам постіль, де ви зможете писати, – сказала вона йому, й Гай утупився поглядом у сувій, чорнильницю та перо під висячою лампою.
– Не сьогодні.
Він рушив до свого ложа, втратив напрямок, налетів на шпангоут і відскочив назад. Дівчина-рабиня підбігла й допомогла йому відновити рівновагу.
Гай ліг на спину й подивився на неї. Вона належала до обслуги Ланнона. Гай хотів би дозволити собі мати рабиню, таку, як вона, але вона коштувала щонайменше десять пальців золота.
– Вам потрібно щось іще, мій володарю? – запитала дівчина.
Вона була вродлива, з темним м’яким волоссям і блідою, кольору слонової кістки шкірою. Гай заплющив одне око, щоб ліпше сфокусувати друге на ній.
– Можливо, – сором’язливо відповів він. – Якщо ти захочеш мені трохи допомогти.
Але він переоцінив свої сили і за мить його хропіння потрясло корабель до самих основ. Дівчина підвелася, накинула на себе сукню і протягом якоїсь хвилини постояла над ним, усміхаючись, перш ніж вислизнути з каюти.
У темряві перед світанком Гай стояв на баку корабля й тренувався зі своєю сокирою, вимахуючи нею з посвистом. Він відчував, як в’яле старе вино заструмувало швидше в його жилах, піт пробився на поверхню тіла, яке дихало теплом попри озерну прохолоду. Він поміняв руки на топорищі, й велика сокира заспівала. Отупіння в його голові прояснилося, й піт поплив по тілу струмочками, які дзюркотіли по мускулистих ногах і руках, по горбатій, як у бика, спині, намочили настегенну пов’язку, затікали йому в очі, й Гай почав танцювати – він легко кружляв, стрибав і вимахував руками, а сокира всюди літала за ним.
Світанок уже забарвив небо, коли він нарешті зупинився й обперся на топорище сокири. Його віддих парував і хрипів у холодному потоці вранішнього повітря, але кров заструмувала йому в тілі, й він знову відчув себе людиною.
У каюті одна з Ланнонових дівчат-рабинь зішкребла з його тіла піт золотою лопаточкою, подарунком від Ланнона. Потім натерла його запашною олією, розчесала й уклала йому волосся та бороду, подала просторий халат без пояса з білої тканини.
Він вийшов на палубу саме в ту мить, коли всім кораблям у флоті передали наказ змінити курс, і вони повернули на схід і тепер чекали, коли зійде сонце, надавши рабам-веслувальникам, які вдячно злягли на свої весла, можливість трохи перепочити. Коли сонце піднялося над обрієм, Гай проспівав подячну молитву Ваалу. Потім улаштували сніданок на відкритій палубі, посадивши товариство на мати з плетеного очерету. Гай дивився на їхні роздратовані обличчя, сірі й поморщені, з мішками під очима. Навіть Ланнон здавався блідим, і руки йому тремтіли, коли він снідав теплим молоком і медом, поданим йому у глибокій мисці.
Гай почав сніданок із пшоняних млинців, з яких скапували олія й мед, потім з’їв вудженого озерного ляща, а коли він замовив смажену качку, приправлену гострим диким часником і ще пшоняних млинців, товариство подивилося на нього зі страхом. Гай розібрав качку на малі шматочки й, коли їв, зобразив на обличчі полегкість, бо пильно дбав про свою репутацію.
Філон заговорив за всіх, коли нарешті викрикнув:
– Великий Ваале! Ти, Гаю, кривдиш не тільки власний живіт, а й мій також.
І підхопився на ноги й поквапився вниз.
– Він має рацію. – Ланнон засміявся вперше за той день. – Ти схожий на дитину, яка не пила нічого отруйнішого, ніж молоко матері.
– Він смоктав лише червоне вино Зенґу, а зуби точив на лезі своєї сокири.
– Якби в озері було вино, а не вода, він понизив би його поверхню до такого рівня, що ми могли б пройти по ньому пішки.
ebooksa