– Куди ти зібрався, мій володарю?
– Повертаюся до Опета – і то якнайшвидше. Я залишаю тебе самого з твоїми рабами й твоїми чередами, ти мусиш подбати про них, як годиться.
Вони випили разом, розмовляючи на легкі теми, про колишніх друзів, але Гай робив усілякі маневри, намагаючись обернути розмову на Манатассі, проте Ланнон спритно ухилявся від цієї теми. Нарешті Гай у розпачі вирішив заговорити прямо.
– Поговорімо про царя венді, мій володарю.
І не зміг продовжити фразу, бо Ланнон ударив чашею з вином об стіл з такою силою, що чаша розкололася й червоний осад, що був на дні, бризнув на килим, на якому вони сиділи.
– Ти випробовуєш мою дружбу. Я наказав його стратити. Удар сокирою – це все, що його чекає.
– Я вважаю твоє рішення помилкою.
– Залишити йому життя – помилка значно серйозніша.
– Мій володарю…
– Годі, Гаю! Годі, я кажу! Іди й розпорядися привести його сюди.
На заході сонця царя венді привели на відкрите місце на березі річки під гарнізонними мурами Сета. Він був одягнений у шкіряний плащ, розмальований символами Ваала, й закутий у символічні ланцюги жертви. Гай стояв із жерцями та вельможами, й, коли вони вивели наперед приреченого царя, він зупинив погляд на Гаї. Ті жахливі жовті очі, здавалося, вгородилися в тіло Гая, здавалося, витягували на поверхню його душу крізь отвори очей.
Гай розпочав ритуал, заспівавши жертовну молитву, шанобливо вклонившись палахкотючому образу бога на західному небі, й протягом усього цього часу він відчував, як ті очі вгризалися йому в нутро.
Помічник Гая подав йому сокиру з грифами. Відполірована, вона блищала червоним світлом і золотом в останніх променях призахідного сонця. Гай підійшов туди, де стояв Манатассі, й підняв погляд на нього.
Наглядачі рабів ступили наперед і скинули плащ із плечей жертви. Крім золотих ланцюгів він не мав тепер на собі іншого одягу й був прекрасним. Вони скинули з його ніг сандалі із сиром’ятної шкіри. Наглядачі рабів чекали з ланцюгами в руках, по сигналу Гая вони повинні були збити жертву з ніг і повалити його на землю так, щоб його шия лягла під лезо сокири.
Гай завагався, неспроможний примусити себе дати наказ, зачарований жовтими очима, що проникали в саму його суть. Зробивши над собою зусилля, він відірвав погляд від тих очей і подивився вниз. Він уже подавав сигнал, але його рука завмерла. Він прикипів поглядом до босих ніг Манатассі.
Спостерігачі, що стояли навколо нього, неспокійно заворушилися, дивлячись на обрій, де сонце швидко опускалося за дерева. Скоро буде пізно приносити жертву.
Але Гай не відривав погляду від ніг Манатассі.
– Сонце заходить, жерче. Бий! – раптом сердито вигукнув Ланнон у тиші, і звук його голосу, здавалося, розбудив Гая. Він обернувся до Ланнона.
– Мій володарю, ти це повинен побачити.
– Сонце заходить, – нетерпляче вигукнув Ланнон.
ebooksa