Гай переправив свій легіон та велику кількість захоплених у полон рабів, повантаживши всіх на запряжений слонами пліт біля Сета. Після битви біля броду на останніх милях переходу до великої річки більше ніхто не чинив опору. Полки венді були розгромлені, усі їхні військові вожді вбиті або захоплені в полон, і Ланнон торжествував.
Він сказав Гаєві:
– Мій Сонячний Пташе. Ти зробив більше, ніж я наказував тобі. Я навіть не здогадувався, що такий небезпечний ворог з’явився на моїх кордонах. Якби ми дали йому ще один рік, лише богам відомо, яким смертельно небезпечним він міг би стати.
– Ваал усміхнувся мені, – скромно відповів Гай.
– І Ланнон Гіканус також, – запевнив його Ланнон. – Який ми зібрали врожай, Сонячний Пташе? Чи старий Ріб-Адді зробив уже підрахунок?
– Думаю, що так, мій володарю.
– Пошли по нього, – розпорядився Ланнон, і Ріб-Адді з вимащеними в чорнилі пальцями та маленькими недовірливими очицями рахівника прийшов зі своїми сувоями.
Він зачитав списки худоби й рабів у кожній категорії, які детально охарактеризували наглядачі рабів.
– Ціни значно впадуть, величносте, – песимістично провістив Ріб-Адді. – Бо інші легіони теж взяли велику данину на тому березі великої річки. Мине два або й три роки, перш ніж ринки Опета зможуть поглинути таку кількість багатства.
– Проте сума грошей, яку здобув Шостий легіон Бен-Амона, має бути чималою, Ріб-Адді.
– Як сказав мій володар.
– Скільки? – запитав Ланнон.
Ріб-Адді здавався стривоженим.
– Я можу взяти на себе сміливість лише висловити здогад, величносте.
– То вислови його, – заохотив його Ланнон.
– Щонайбільше це може бути двадцять п’ять тисяч пальців золота… А щонайменше…
– Ти спроможний почути запах гною в алебастровій чаші з парфумами, – піддражнив Ланнон старого. – Не називай мені свої низькі цифри.
– Якщо так бажає мій володар.
Ріб-Адді вклонився, а Ланнон обернувся до Гая й схопив його за плече.
– Твоя частка складає одну соту, Сонячний Пташе. Двісті п’ятдесят пальців – ти нарешті станеш багатим чоловіком! Як ти почуваєшся, довідавшись про це?
ebooksa