У сутінки Гай прокинувся, з’їв легку вечерю й намастив своє тіло. Через двадцять хвилин він вибіг у прохолодному вечірньому повітрі крізь ворота гарнізону в супроводі п’ятнадцятьох легіонерів, і лише тоді, коли вони зникли в темному й мовчазному лісі на півдні, Мармон знову пригадав про послання, яке залишив йому молодий офіцер.
Він подумав, чи не послати гінця за Гаєм, але він знав, що жоден із його людей не зможе наздогнати Гая, коли він узяв такий швидкий старт. Швидкість, із якою бігали довгі ноги Гая, також увійшла в легенду.
Божественна Рада увійшла до келії Таніт уранці на дев’ятий день свята Родючості Землі. Її очолювала превелебна мати, хвороблива й невпевнена в собі, від чого її очі бігали від відчуття провини.
– Ми принесли тобі радісну новину, дитино, – сказала вона, і Таніт швидко сіла на своїй кушетці, її серце підхопилося разом із нею.
Мабуть, Великий Лев змінив свій намір.
– О, превелебна мати, – прошепотіла вона, відчуваючи, як набігають сльози полегкості у глибині її очей.
Вона ще хиталася й була дуже квола після втрати дитини, й примусити її заплакати тепер було дуже легко.
Превелебна мати щось мурмотіла, не дивлячись на Таніт, не спроможна зустріти її погляд, і на якусь мить Таніт була спантеличена. Вона не могла зрозуміти цієї балачки про прецедент і церковний закон, аж поки подивилася на обличчя сестри Гаки й побачила, якими хтивими й зловтішними були її темні риси і як яскраво сяяли її жорстокі очі.
І тоді вона раптом зрозуміла, що відстрочки в неї нема.
– А тому у своїй мудрості цар обрав тебе, надав тобі велику честь віднести послання Опета до богині.
Вони прийшли не втішити її, а підтвердити неминучість її долі. Сестра Гака посміхалася.
– Ти повинна дякувати своїй долі, дитино. Цар зробив твоє життя вічним. Ти житимеш у славі біля богині, ти належатимеш їй вічно, – сказала превелебна мати, й жриці заспівали: «Хвала Астарті. Хвала Ваалу».
Превелебна мати провадила:
– Ти повинна підготуватися. Я пришлю Айну, щоб вона тобі допомогла. Вона добре знає дорогу посланців, бо допомагала багатьом з обраних. Не забувай молитися, моя дитино. Молися, щоб богиня зустріла тебе з радістю.
Таніт дивилася на них, бліда й перелякана. Вона не хотіла помирати. Вона хотіла викрикнути: «Пожалійте мене. Я ще така молода. Я хочу ще трохи щастя, ще трохи кохання, перш ніж я помру».
Божественна Рада вийшла з кімнати, залишивши її одну. Тепер нарешті сльози бризнули в неї з очей, і вона голосно скрикнула:
– Гаю, прийди до мене! Будь ласка, прийди до мене!
Гай загруз у темному болоті виснаженого сну, кошмарний крик досі лунав йому у вухах. Йому знадобилося кілька хвилин, щоб пригадати, де він є, і зрозуміти, що йому наснився жах, який його розбудив.
Він лежав у негустому затінку дикої смоковниці й бачив крізь віти, де стоїть сонце над обрієм, і зрозумів, що вони поспали лише годину. Його ноги досі були наче налиті свинцем, тіло йому заніміло, а нерви цілком утратили чутливість після двох днів виснажливої подорожі.
Він мав би знову заснути принаймні на три або чотири години, але кошмар залишався з ним, не дозволяючи йому відпочити.
ebooksa