– Проти кого?
– Проти Опета, проти його страховинної жорстокості й огидних богів, – намагався переконати його Манатассі. – Поруч із тобою й цією армією за моєю спиною я правитиму світом.
– Я не можу приєднатися до тебе, – похитав головою Гай.
– Чому?
– Опет – моя батьківщина. Це моя земля, мої люди, мої боги, тому вони не можуть бути злими.
– Я думав, ти чоловік із розумом, – рикнув Манатассі.
– Розум може привести чоловіка лише на певну відстань, а далі він повинен довіритися своєму серцю, – сказав Гай.
– Отже, ти мені відмовляєш?
– Так.
– Ти знаєш, що обираєш смерть?
– Так.
Манатассі підняв руку, залізні кігті блиснули в сонячному світлі, і Гай знав, що, коли рука впаде вниз, він помре. Він налаштувався зустріти свою смерть так само спокійно, як її роздавав.
Манатассі відвернувся. Потім через мить зітхнув, і його плечі, посмуговані грубими шрамами, піднялися.
– Ти пощадив мене, – сказав він. – Я пощаджу тебе.
Гай відчув велику слабкість від полегкості. Він не хотів помирати й нарешті дозволив собі подумати про Таніт і дитину. Отже, він зможе побачити свого сина, і його серце злетіло у височінь.
– Повертайся назад до Опета. Повертайся до свого царя. Скажи йому, що Манатассі, Великий Чорний Звір, наступає з півночі, щоб знищити його.
– Ти хочеш остерегти ворога? – запитав Гай. – Хіба я тебе цього навчав?
Манатассі усміхнувся.
– Застереження йому не допоможе, – сказав він. – Розкажи,
Манатассі підняв сокиру з грифами й подав її Гаю.