– Чимало намагатимуться, – сказав Гай.
– Ти теж серед них?
– Не думаю, що в мене буде шанс кинути тобі виклик, – усміхнувся Гай.
Манатассі подивився вниз на маленького горбаня в пошарпаній туніці зі зваляною бородою і синцями на обличчі й руках, брудного й побитого, але не приниженого й спроможного спокійно обговорювати свою долю.
– Ніхто з моїх людей нас не розуміє, – сказав Манатассі Гаю. – Ми можемо говорити вільно.
Гай кивнув головою, спантеличений, але зацікавлений, чому його співрозмовник так змінив свій настрій.
– Я пропоную тобі життя, Гаю Бен-Амон. Приєднайся до мене, дай мені ту любов і ту чесність у виконанні своїх обов’язків, яку ти дав Великому Леву Опета, й ти доживеш до глибокої старості.
– Чому ти обрав мене? – запитав Гай.
– Я чекав на тебе. Я знав, ти прийдеш. Мої шпигуни стежили за тобою, але це доля так акуратно передала тебе в мої руки.
– Чому я? – повторив своє запитання Гай.
– Ти мені потрібен, – просто сказав Манатассі. – Мені потрібна твоя вченість, твоє розуміння і твоя людяність.
– Ти прощаєш мені, що я відрубав тобі руку? – запитав Гай.
– Ти міг забрати в мене життя, – відповів Манатассі.
– Ти прощаєш мені рабські ланцюги й шахти Гальї?
– Цього я ніколи не прощу! – гарикнув Манатассі, його обличчя засмикалося, а очі спалахнули димчастим жовтим світлом. – Але це не твоя провина.
– Ти мені простиш різанину біля Сета? – наполягав Гай.
– Ти солдат і не міг учинити інакше.
Манатассі досі тремтів, і Гай відчував, як близько він пройшов над краєм провалля, але йому було конче треба випробувати силу цього чоловіка. І його слабкість.
– І чого ти хочеш від мене? – запитав Гай.
– Іди зі мною, – сказав Манатассі.
ebooksa