– Вони йдуть, – сказав він. – Їм не знадобиться багато часу, щоб знайти прохід.
Поки він говорив, перший із них вийшов із кімнати охоронців і став вдивлятися в коридор архівів. Хистке світло від димучих смолоскипів, що стриміли у своїх кронштейнах, побільшувало розмір того чоловіка. Він був величезний і чорний, блискучий від жиру й фарби, і Гай вдихав його теплий мускусний запах, схожий на запах хижого кота.
Гай вийшов із заглибини у стіні на світло й мовою венді крикнув йому виклик. Воїн кинувся проходом назустріч Гаю, і їхні щити зіткнулися, задзвенівши на весь простір храму.
Гай відчув, як наконечник списа встромився йому в бік, але лезо сокири з грифами вгородилося в тіло суперника значно глибше, діставши до кістки, й той упав на підлогу.
Манатассі стояв у храмі Астарти. Було вже за північ, але смолоскипи досі палахкотіли, а в залах юрмилися воїни, і їх було так багато, що Манатассі наказав розвалити внутрішні стіни храму, щоб полегшити доступ до входу в тунель.
Чорний зловісний кам’яний рот уже проковтнув безліч його людей, але двоє дияволів Опета досі билися й трималися там, попри всі його намагання вибити їх звідти. Навіть тепер вони витягували з тунелю мертвих і тяжко поранених. Один із поранених мав руку, надрубану вище від ліктя. Він жодного разу не застогнав, тримаючись за свій обрубок, але його очі були величезними й білими у світлі смолоскипів.
Манатассі знав, яка зброя завдала тієї рани, і його гнів та ненависть палахкотіли жарким полум’ям, воюючи із забобонним страхом, який опанував його.
Він досить довідався про богів Опета, поки був тут рабом, довідався по їхню могутню силу та нещадну жорстокість. Він боявся їх і знав, що перебуває тепер у фортеці тих жахливих богів, у їхньому святилищі.
Він пригадав тепер, що чув про це підземелля за храмом Астарти і знав, що його охороняє смертельне прокляття.
Безперечно, в цьому була причина, чому вони знайшли для себе священний притулок тут, у цій чорній ямі.
Його гнів охолонув, заморожений релігійним страхом. Він знав, що білі боги дивляться на нього. Він хотів якнайшвидше покінчити з цим, зруйнувати це місце й піти геть – проте двоє приречених, але впертих чоловіків не відпускали його.
– Вогню! – наказав він. – Викуріть їх із їхнього лігва, як диких собак.
Вони розіклали вогнище на вході до тунелю й накидали туди зеленого гілля, й густий смердючий дим наповнив храм і тунель. Вони завалили димучим гіллям вхід до тунелю, кахикаючи й задихаючись у диму, й тримали зброю напоготові, знаючи, що жоден чоловік не зможе там вижити. Цей дим, безперечно, викурить їх звідти, але минула година, а ніхто не вибіг назовні.
Вогнище перетворилося на купу розжарених головешок, і дим потроху розвіявся. Манатассі наказав загасити його водою з басейну, й вони знову втупили погляди в темний тунель, з якого досі вилітали струмені диму.
Підлога тунелю досі була встелена мерцями, але жодного знаку життя там не було.
Манатассі пригнітив свій релігійний страх і рвучко вихопив смолоскип із рук одного зі своїх підлеглих. Тримаючи його високо над головою, він переступив через гарячу землю й розжарені колоди й заглибився в тунель.
Він обережно пробирався між трупами й ступав підлогою, залитою кров’ю, яка прилипала до його босих ніг. Смолоскип відкидав жовте світло в кожну з кам’яних заглибин із їхніми заповненими полицями. Манатассі знав, що було у глиняних глечиках, бо часто допомагав Гаю переносити сувої.
Він намагався знайти його слід, але нічого не знаходив. Лише чорні трупи й заглибини, в яких людей не було.
Він дійшов до кінця тунелю й побачив вирізьблений образ. Манатассі впізнав його як символ сонця, і мужність його покинула перед цим очевидним доказом божественного впливу.
На підлозі його увагу привернуло щось блискуче у світлі смолоскипа.
ebooksa