Сонячний Птах

Гай висмикнув її з тіла й побіг за Ланноном.

Удвох вони перетнули печеру Астарти, їхні кроки відлунювали від накритих склепінням стін. Обминувши тихий басейн із зеленою водою, вони добігли до дверей храму саме в ту мить, коли нова хмара стріл засвистіла, наздоганяючи їх. Ланнон злегка спіткнувся, й вони увійшли до храму.

– Чи зможемо ми втримати їх тут? – важко видихнув повітря Ланнон.

– Ні. – Гай зупинився, щоб передихнути. – Архіви!

Потім подивився на Ланнона.

– Що з тобою, величносте?

– Я теж поранений, Гаю.

Стріла стриміла з місця з’єднання пластин його обладунку біля лівої пахви. Кут проникнення був такий, що Гай відчув напад холодного розпачу. Голівка стріли мала вгородитися десь біля самого серця. Поранення було смертельним, жоден чоловік не міг одужати, діставши таку рану.

– Що там? – запитав Ланнон. – Я не відчуваю болю. Поранення не може бути надто тяжким.

– Тобі пощастило, – сказав Гай і відламав древко стріли, залишивши короткий уламок стриміти з рани.

– Ходімо, – сказав він й, обережно взявши Ланнона за руку вище ліктя, повів його через храм до архівів.

– Сонячні двері? – запитав Ланнон.

– Лише в самому кінці, – сказав Гай. – Коли іншого виходу ми не знайдемо.

І він повів Ланнона до однієї з кам’яних заглибин у стіні печери.

– Твоє обличчя.

Ланнон подивився на Гая в непевному світлі смолоскипів, так ніби вперше побачив глибокий поріз через його щоку.

– Непогана прикраса, – пробурчав Гай, відірвавши клапоть від своєї туніки і зробивши з неї грубу перев’язь для лівої руки Ланнона.

– Ти можеш користуватися нею? – запитав він, і Ланнон заворушив пальцями, стискаючи і розтискаючи їх.

– Добре, – кивнув головою Гай і вклав щит в його ліву руку. – Перев’язь допоможе витримати вагу щита.

Гай підвів голову, дослухаючись до обережних кроків, пошепту й дзенькоту зброї у храмі Астарти.