Сонячний Птах

– Приємно повернутися, – сказав йому Гай, і пролунав схвальний гомін від тих, хто його почув.

Гай пішов далі, хвиля збудження тепер котилася за ним.

Почулися жарти, до яких приєдналися Ланнон та офіцери.

– Залиш кількох для нас, – вигукнув старий сивий центуріон.

– Я думаю, що їх на всіх вистачить, – усміхнувся йому Гай.

– То їх так багато? – запитав ще один голос.

– Їх не досить, – відповів Ланнон. – Бо жодного з тих, хто воює проти нас, не звуть Бен-Амоном.

Вони з радісним гомоном привітали його слова й передали їх по всій лінії від скель до озера. Нові хвилі звуків і криків погналися за ними, коли вони прийшли, щоб зайняти своє місце в центрі лінії, на підвищенні, звідки вони могли бачити все поле битви.

Над їхніми головами майоріли штандарти, яскраві й квітчасті, оздоблені блискучим золотом і шовковими різнобарвними китицями, а за їхніми спинами стояли сто людей охорони храму. Гай оглянув досконало вишикувані когорти – сонце виблискувало на їхніх шоломах і зброї – й подумав, що це добрі чоловіки, з якими не соромно битися в останній битві, в чиїй компанії не соромно помирати.

Він ослабив ремінці свого шолома і зняв його з голови, тримаючи на згині руки.

– Принесіть вино! – гукнув він, і рознощики прибігли до них із чашами й амфорами.

Вино було з особистих запасів Гая, смачне й червоне, як кров, що нею незабаром просякне це поле.

Гай привітав своїх офіцерів піднятою чашею, потім обернувся до Ланнона. Вони дивилися один на одного протягом тривалої миті.

– Лети для мене, Сонячний Пташе, – неголосно промовив Ланнон.

– Ричи для мене, Великий Леве Опета, – відповів йому Гай, потім вони випили вино, розбили чаші й востаннє засміялися разом.

Люди навколо них почули їхній сміх і, підбадьорені ним, подивилися на північ.

Манатассі прийшов у середині ясного гарячого ранку. Він прийшов на чолі війська, яке заповнило всю рівнину від берега озера до підніжжя скель. Він прийшов, співаючи п’ятистами тисячами горлянок і ритмічним ляпотінням босих ніг та брязкотом війни, які перекочувалися в небі, як грім небесний. Він прийшов організованими рядами, де між людьми було досить місця, щоб надати кожному воїну простір для битви, але задній ряд важко тиснув на передній, готовий заповнити кожну прогалину в лінії, щоб створити міцний і незламний фронт.

Він прийшов незліченними рядами, тож не було кінця його наступу, і спів його війська був глибокий і незмовкний.

Він прийшов, як тінь від штормової хмари, рухаючись велично й повільно через країну, він прийшов чорний, як ніч, і численний, як трава в полі, і його спів набував щораз брутальнішого й погрозливішого тону.

Гай надів шолом і зав’язав ремінці. Він скинув шкіряний футляр із сокири з грифами і спостерігав, як Манатассі наступає мільйоном рухливих ніг, наче один величезний чорний звір, накритий білою піною головних уборів, прикрашених білим пір’ям і наконечниками списів, що виблискували на тлі чорних тіл, наче очі незліченних комах у темряві.