– Будь ласка, надай мені більше часу, Бене. Є проблема, яку я мушу розв’язати, в тому, що стосується мене.
– Гаразд, – відповів я, усміхнувшись так весело, як тільки зміг, і налаштувався на тривале очікування.
Іноді інші приєднувалися до нас у годину ланчу, бо, хоч надворі стояла нестерпна спека в 115 градусів,[10] у печері було прохолодно. Ми хлюпалися у воді й кричали, й відлуння поверталося до нас. Одним із моїх найцікавіших спогадів є спогад про те, як Леслі, одягнена в химерне маленьке бікіні, грайливо хлюпалася в басейні, мов самиця бегемота в шлюбний період, переслідувана невтомним Ралом.
Через п’ять тижнів після свого повернення я прийшов до печери з доброю новиною.
– Я щойно одержав повідомлення від Ларкіна, Сал. Завтра сюди прилітає Лорен.
Мене збентежила її негативна реакція, бо я був переконаний, що вона подолала свою первісну неприязнь до Лорена заради мене, й він навіть почав їй подобатися.
Зустрівши Лорена біля злітної смуги, я був приголомшений. Він утратив двадцять фунтів ваги, а його шкіра, яка зазвичай блищала золотим блиском, тепер була матово-сіра. Під його очима залягли плями темно-лілового кольору, схожі на синці.
– Привіт, Бене! – Він приязно обняв за плечі й стиснув мене. – Мені дуже приємно знову побачитися з тобою, старий виродку.
Але голос у нього звучав стомлено, і я помітив сріблясті ниті на його скронях, які щойно там з’явилися.
– Господи, Ло, ти маєш жахливий вигляд.
– Дякую. – Він іронічно посміхнувся й кинув свої сумки в багажник лендровера.
– Я цілком серйозно, Ло. Може, ти занедужав?
Мені було прикро бачити його таким хворим і виснаженим.
– Я був у скрутній ситуації, Бене, – зізнався він мені, коли сів у лендровер поруч зі мною. – Чотири тижні за столом переговорів. Я мусив проводити їх сам – не міг довірити нікому. А протилежна сторона доручила перемовини кільком командам і змінювала їх, коли вони стомлювалися.
– Ти хочеш убити себе, – висварив я його, заговоривши тоном буркотливої дружини.
Він нахилився до мене, легенько стиснув мою руку й засміявся.
– Ти, либонь, слушно дорікаєш мені, партнере.
– Чи твої зусилля були чогось варті? Про що ти домовлявся з ними?
– Ще б пак не були варті, Бене! То грандіозна справа! Мідь і залізо, Південно-Західна Африка, поблизу від річки Кунене, масивні поклади золота. Мідь низького ґатунку й золото ґатунку високого – разом це скриня, повна скарбів. – Стомлений тон покинув його голос. – Я поклав малих японських виродків на стіл і підсмажив їхні зади. Для вивезення цих матеріалів вони будують глибоководну гавань і окрему залізницю – це їм коштуватиме сто п’ятдесят мільйонів. – Він був збуджений, на блідих щоках знову з’явився рум’янець. – Одна з моїх компаній, звичайно, виконає для них усю роботу з будівництва. – Він притулив палець до губів конспіративним жестом і радісно захихотів. Він дуже мені подобався в такому настрої. – Я накажу спорудити збагачувальну фабрику й… – Він став пояснювати мені всю схему, сміючись і стискаючи мою руку щоразу, коли говорив про пункт, за яким йому вдалося перемогти.
– А що це тобі дасть? – запитав я нарешті, й він подивився на мене, дещо збитий з пантелику.
ebooksa