– Ти запитуєш про гроші?
– Звичайно. А хіба існує щось іще?
– Іди ти к бісу, Бене. Я вже, здається, тобі пояснював. Гроші не мають ваги. Справа не в грошах, а в експорті й робочій силі, у відкритті нових ресурсів і будівництві на майбутнє, в реалізації потенціалу нашої країни і… і…
– І в тому, щоб вибити дух із суперників, – припустив я.
Він засміявся знову:
– Ти надто проникливий, Бене. Звичайно, йдеться про це. Головне гра, а не рахунок.
– Ти бачив журнал «Таймс» за останній тиждень? – запитав я, знаючи, що цим його підколю.
– О, ради Бога, Бене, – запротестував він.
– Твоє прізвище подане в списку тридцяти найбагатших у світі людей.
– Мерзотники та й годі, – похмуро промурмотів він. – Тепер усі подвоять ціни. Чому вони не дбають про власні справи й не дозволять мені займатися моїми?
– А тим часом ти вбиваєш себе.
– Твоя правда, Бене. Я почуваюся трохи виснаженим, тому вирішив відпочити протягом тижня. Цілий тиждень відпочинку.
– Нічогенький собі відпочинок, – насмішкувато кинув я. – Відпочинок, коли через кожні півгодини до тебе прибувають твої РМ для нарад, а решту часу ти висітимеш на своїй рації.
– Забудь про це, – усміхнувся він. – Я поїду геть, і ти поїдеш зі мною.
– Що ти маєш на увазі, Ло? – запитав я.
– Скажу тобі потім.
Він не відповів на моє запитання, бо ми наблизилися до брудного роздоріжжя, і я машинально пригальмував, щоб звернути до хатин.
– Їдь прямо, Бене, – розпорядився Лорен. – Я хочу приїхати до печери. Я вже кілька тижнів думаю про це місце. – Його голос став лагідним і замисленим. – Коли справи за переговорним столом ускладнювалися, я думав про мир і спокій, який тут панує. Мені здавалося…
Він замовк і закашлявся, збентежений. Лорен не часто розмовляє таким тоном.
Саллі працювала біля задньої стіни печери. На ній була зелена шовкова блузка й пошиті на замовлення штани кольору хакі, волосся вона мала розпущене й блискуче. Коли вона підвела голову, щоб привітатися з Лореном, я із певним подивом побачив, що вперше за багато тижнів вона намастила губи помадою.
ebooksa