Ґлорія Cкотт

22
18
20
22
24
26
28
30

— Бачите, батько не любить гостей і постійно каже, що жінка має вдовольнятися своїм сімейним колом. А я на це відповідала мамі: авжеж, жінка повинна мати своє власне коло, але в мене його наразі ще немає!

— Ну, а містер Госмер Енджел? Він не вдавався до спроб із вами зустрітися?

— Через тиждень батько знову вирушав до Франції, і Госмер написав мені, що до від’їзду вітчима нам краще не бачитися. Він запропонував мені поки що листуватися й писав щодня. Вранці я сама забирала листи зі скриньки, тому батько нічого не знав.

— На той час ви вже заручилися з цим джентльменом?

— Аякже, містере Голмс. Ми заручилися відразу ж після першої ж прогулянки. Госмер... містер Енджел... служить касиром в офісі на Леднголл-стрит і...

— У якому саме?

— У тому-то й біда, містере Голмс, що я не знаю.

— А де він живе?

— Сказав, що ночує на роботі.

— І ви навіть не знаєте його адреси?

— Ні, знаю лише, що офіс на Леднголл-стрит.

— Куди ж ви адресували ваші листи?

— У поштове відділення Леднголл-стрит, до запитання. Він сказав, що за адресою офісу краще не писати, бо товариші його засміють, якщо дізнаються, що листи від дівчини. Тоді я запропонувала друкувати свої листи на машинці, як він і сам робив, та він не захотів. Сказав, що листи, написані моєю власною рукою, дорогі йому, а коли вони надруковані, йому здається, що між нами є щось чуже. Тепер розумієте, містере Голмс, як він мене кохав і який був уважний до дрібниць.

— Це про щось свідчить. Я завжди притримувався думки, що дрібниці найсуттєвіші, — мовив Голмс. — Можливо, ви пригадаєте ще якісь дрібниці, що стосуються містера Госмера Енджела?

— Він був дуже сором’язливий, містере Голмс. Більш охоче гуляв зі мною ввечері, ніж удень, не любив привертати до себе увагу. Був дуже стриманий і чемний. Навіть голос у нього був тихий-тихий. Він розповідав, що в дитинстві часто хворів на ангіну та запалення гландів, тож у нього ослабли голосові зв’язки, тому й спілкувався пошепки. Він добре одягався, дуже акуратно, хоча й просто, а от очі в нього були слабкі, як і в мене, тому носив темні окуляри.

— Ну, а що сталося, коли ваш вітчим, містер Віндібенк, знову поїхав до Франції?

— Містер Госмер Енджел прийшов до нас і запропонував узяти шлюб, поки батько не повернувся. Він був надзвичайно схвильований і змусив заприсягтися на Біблії, що я завжди й в усьому буду йому вірною. Мама погодилася, що він правильно зробив, — це, мовляв, є доказом його кохання. Матінка з самого початку дуже добре до нього ставилася, він їй подобався навіть більше, ніж мені. Потім вирішили, що краще відсвяткувати весілля ще до кінця тижня. Я їм кажу, як же без батька, а вони обоє почали переконувати, щоб я про це не турбувалася, що батькові можна розповісти й пізніше, а мама сказала, що залагодить усе сама. Мені це не дуже сподобалося, містере Голмс. Звісно, смішно просити згоди батька, коли він всього на кілька років старший за мене, але я нічого не хотіла робити потай і тому написала йому в Бордо — там є французьке відділення його фірми, але лист повернувся назад у день мого весілля.

— Лист його не застав?

— Атож, сер, він якраз перед тим поїхав до Англії.

— Яка невдача! Отже, весілля призначили на п’ятницю? Церемонія мала відбутися в церкві?