— Дуже радий це чути, — пробелькотів він.
— Чи ви знали, що будь-яка друкарська машинка має індивідуальні особливості такою же мірою, як і почерк людини? — спитав Голмс. — Якщо виключити абсолютно нові машинки, то годі й шукати двох, які друкували б цілком однаково. Одні букви зношуються сильніше за інші, деякі — тільки з одного боку. Зауважте, наприклад, містере Віндібенк, що у вашій записці буква
— У нашому офісі на цій машинці пишуть усі листи, і шрифт, без сумніву, трохи стерся, — погодився наш відвідувач, спрямувавши на Голмса проникливий погляд.
— А тепер, містере Віндібенк, покажу вам щось дуже цікаве, — продовжував Голмc. — Маю намір найближчим часом написати невелику роботу на тему «Друкарські машинки та злочини». Це питання цікавить мене вже давно. Ось чотири листи, написані зниклим. Усі вони надруковані на машинці. Погляньте: у них усі
Містер Віндібенк піднявся з крісла й вхопив свого капелюха.
— Не можу гаяти час на безглузду балаканину, містере Голмc, — сказав він. — Якщо зможете затримати цього чоловіка, хапайте його й повідомте мені.
— Ясно, — заявив Голмc, підійшов до дверей і обернув ключ у замку. — У такому разі повідомляю, що я його затримав.
— Як! Де? — вигукнув Віндібенк, смертельно зблід, озираючись, як пацюк, що потрапив у пастку.
— Не варто, справді, годі, — чемно промовив Голмс. — Ви тепер ніяк не зможете відвертітися, містере Віндібенк. Усе це дуже ясно, і ви зробили мені дуже нечемний комплімент, припустивши, що я не зможу вирішити таке просте завдання. Сідайте, і поспілкуємося.
Наш гість упав на крісло. Обличчя його викривилося, на чолі виступив піт.
— Це... це — непідсудна справа, — бурмотів він.
— Боюся, що ви маєте рацію, але, між нами кажучи, Віндібенку, з таким жорстоким, егоїстичним і безсердечним шахрайством я ще не стикався. Зараз спробую розповісти, як розвивалися події, а якщо я в чомусь помилюся, то виправте мене.
Віндібенк сидів зіщулившись і низько понуривши голову. Він почувався цілковито спустошеним. Голмс поклав ноги на решітку каміна, відкинувся назад і, заклавши руки до кишень, узявся розповідати швидше собі самому, ніж нам:
— Чоловік одружується з жінкою, набагато старшою за нього самого, спокусившись на її гроші; він також користає з прибутків своєї падчерки, оскільки вона живе з ними. Для людей їхнього кола це вельми солідна сума, і втратити її — відчутний удар. Заради таких грошей варто й потрудитися. Пасербиця мила, щира, але її серце жадає кохання, і жодних сумнівів, що завдяки її помітній зовнішності й чималим прибуткам вона недовго залишиться неодруженою. Заміжжя її, однак, означає втрату річного прибутку в сто фунтів. Що ж робить вітчим, аби цьому запобігти? Він вимагає, щоб вона сиділа вдома, забороняє їй зустрічатися з людьми близького їй віку. Скоро він переконується, що цих заходів недостатньо. Дівчина починає пручатися, наполягати на своїх правах і, нарешті, заявляє, що хоче піти на якийсь бал. Що ж робить тоді її метикуватий вітчим? Розробляє план, який робить більше честі його розуму, ніж серцю. З відома своєї дружини та з її допомогою він змінює свою зовнішність, приховує за темними окулярами свої проникливі очі, наклеює вуса та пишні бакенбарди, приглушує свій дзвінкий голос до улесливого шепоту і, зловживаючи короткозорістю юнки, з’являється як містер Госмер Енджел і усуває конкурентів своїм наполегливим залицянням.
— Це був жарт, — простогнав наш відвідувач. — Ми не думали, що вона так захопиться.
— Можливо. Та що б там не було, молода дівчина таки закохалася. Вона знала, що вітчим у Франції, і тому не могла нічого запідозрити. Вона була задоволена увагою цього джентльмена, а гучне схвалення з боку матері ще більше посилило її почуття. Чудово розуміючи, що реального результату можна досягнути лише рішучими діями, містер Енджел навідується в будинок. Почалися побачення, потім заручини, які мали б нашкодити дівчині віддати своє серце іншому. Але весь час дурити неможливо. Уявні поїздки до Франції вельми обтяжливі. Залишався один вихід: довести справу до такої драматичної розв’язки, щоб у душі молодої дівчини залишився одвічний слід і вона на якийсь час збайдужіла б до залицянь інших шанувальників. Звідси вимога присягнути на Біблії, натяки на можливість несподіваних подій у день весілля. Джеймс Віндібенк хотів, аби міс Сазерленд була міцно пов’язана з Госмером Енджелом і навіть не здогадувалася про його долю. Тоді, за його розрахунками, вона щонайменше десять років цуралася б чоловіків. Він довіз її до дверей церкви, але далі йти не міг і тому вдався до старого виверту: увійшов в карету через одні дверцята, а вийшов через інші. Гадаю, що події розгорталися саме так, містере Віндібенк?
Тим часом наш відвідувач встиг таки опанувати себе й піднявся з крісла. Холодна посмішка була на його блідому обличчі.
— Може, так, а може, і ні, містере Голмс, — сказав він. — Але якщо ви такі розумні, то вам варто було б знати, що зараз закон порушуєте саме ви. Я нічого протизаконного не зробив, ви ж, замкнувши мене в цій кімнаті, чините насильство над особистістю, а це право переслідує.
— Авжеж, закон, як ви кажете, у вашому випадку безсилий, — погодився Голмс, відмикаючи та відчиняючи двері, — проте ви заслуговуєте на прочуханку. Якби в цієї молодої дівчини був брат або приятель, йому варто було б гарненько відшмагати вас батогом.
Побачивши нахабну посмішку Віндібенка, він вибухнув.
ebooksa