Учитель, почувши про це, сказав:
— Чи знає мене вельможа? Я не був вельможним замолоду, тому знав багато простих професій. А чи багато вміє чеснотливий муж? Зовсім небагато.
Лао сказав:
— Учитель казав: «Я вмів багато, адже не був випробуваний на службі».
Учитель сказав:
— Чи є в мене які-небудь знання? їх нема. Але коли селяни просять у мене поради, я, не маючи жодної гадки про їхнє діло, з’ясовую тільки, де його початок і кінець, і більше нічого не пояснюю.
Учитель гірко промовив:
— Не прилітає благовісний фенікс,
Не каже річка про майбутнє,
Спливає остання хвилина моя!
Коли вчитель зустрічав людину в траурному або церемоніальному вбранні чи сліпця, то при цьому завжди вставав, а підходячи до них, неодмінно прискорював ходу.
Сумно зітхаючи, Янь Юань сказав:
— Дивлюсь — воно все вище, вдивляюся — сховалось, аж ось — переді мною, то раптом проминуло. Учитель одразу все не розкриває, уміє принаджувати людей. він усіляко просвіщає нас і стримує ритуалом. Мені цього не відкинути, навіть якщо забажаю.
І ось коли всі мої сили на спаді, воно ніби вже поряд. Я хочу йти слідом за ним, але не можу.
Учитель тяжко захворів, Цзилу послав до нього для прислужування своїх учнів. Коли вчителю стало краще, він сказав:
— Уже давно Цзилу здійснює лицемірні вчинки. Кого я обдурю, вважаючи, що придбав підданців, коли насправді їх у мене нема? Небо обдурю? Невже мені краще померти серед підданців, аніж на руках моїх учнів? Хай навіть і не вдостоюсь пишного похорону, але ж мене не кинуть після смерті на дорозі!
Цзигун спитав:
— Маємо тут у нас виріб із прекрасної яшми. Чи сховати його у скриньку і зберігати, чи продати гідному цінителю?
Учитель відповів:
— Продати! Продати! Я жду поціновувача.
ebooksa