— Згоден, я піду служити, — відповів Кон-фуцій.
Учитель сказав:
— Природа кожного з іншим зближає,
Звичка одне від одного віддаляє.
Учитель зауважив:
— Ніколи не змінюються тільки найвища мудрість і найбільша глупота.
Коли Учитель прийшов в Учен і почув там звуки струн і пісень, він радісно усміхнувся й сказав:
— Навіщо ж різати курку таким великим ножем?
Цзию відповів:
— Я раніше від Вас чув, що, коли чеснотливий муж навчається Путі, він переймається любов’ю до людей, а коли мала людина навчається Путі, нею стає легко керувати.
— Діти! Він правильно каже. Я перед цим казав жартома, — сказав Учитель.
Гуншань Норовливий повстав, укріпившись у Бі, і запросив до себе Конфуція. Учитель хотів піти, але Цзилу виказав невдоволення:
— Нема куди йти і не треба. Навіщо вже так необхідно йти до Гуншаня?
Учитель відповів:
— Хіба дарма запросить мене? Якщо мене хто-небудь візьме на службу, то чи не зможу я створити Чжоу на Сході?
Цзичжан спитав Учителя про те, що таке людяність. Конфуцій відповів:
— Той буде людяний, хто зможе втілити повсюди в Піднебесній п’ять чеснот.
— Можна спитати, які вони?
— Шанобливість, шляхетність, правдивість, кмітливість, доброта. Шанобливість не накликає приниження, шляхетність підкоряє всіх, правдивість викликає в людей довіру, кмітливість дозволяє досягати успіху, а доброта дає можливість керувати людьми.
Бі Сі запросив до себе Учителя, і він хотів піти.