— А ти віталася вже з паном Петром?!
— Так, ми вже бачились…коло веранди! — сказав весело Зварич і глипнув на Наталку.
Вона ж сиділа мовчки, вп’яливши зір у булку та мішаючи каву без цукру. Горішня губа видулась, а храпки в носі нервово розширялись.
«Недобра на мене! — подумав з любістю Петро. — Треба буде перепрошувати».
На згадку перепросин йому аж серце живіше забилося… Вже кілька разів мусив перепрошувати її. Раз — як кидалися снігом і він її отим срібним пухом закидав геть, що й носа не було видно. Ще як був у семім класі. Вона мало не плакала тоді… Другий раз — як застукав її на вишні, а вона, заскочена і засоромлена, шугнула з гілля на землю. Але образа заключалась не в тім. Спускаючись уділ, зачепила спідничкою за сучок і одно — що роздерла її, друге — що хвильку мала її цілу під бородою. Наталка образилася страшенно, хоч Петро присягався, що не тільки не думав її страшити, але й нічогісінько не бачив. Третій раз образа фактично мала підставу. Минулого року під час ферій були разом у сусіднього священика на іменинах. Наталка сиділа на цензурі і була за книжку. Він тоді сказав про неї, що обкладинка гарна, але зміст не цікавий. Наталка якраз вибрала той висказ і потім смертельно була ображена, хоч завсіди каже, що в забаві не сміє бути жодних образ.
Кожний раз, коли тільки вона надулася — справедливо чи ні,— він старався вдобрухати її. Яка вона тоді симпатична, коли нібито ще гнівається, а вже куточки уст тремтять легеньким усміхом!.. Сині очі, прикриті темними віями, спершу тільки жмуряться гнівливо і неприєднано. Але згодом повіки розхилюються, а брови в кутках підносяться догори, а напіввідслонені очі подивляться кудись у далечінь так якось дивно, що на душі в нього тоді радісно, як у маєвий ранок.
Минулого року за цю нещасну цензуру спеціально перепросини вдалися.
— Панно Наталко, — говорив їй потім Петро, — адже я вас не хотів образити!..
— «Дурна гуска без змісту» — то ви вважаєте за комплімент?
— Але ж я так не казав!..
— Але думали. Зрештою, може, маєте рацію. От собі попадянка, що ледве Львів бачила.
— І я також попович, і також поза Львовом далеко не був. А сказав вам от так, щоби щось сказати. Не гнівайтеся на мене, бігме, я про вас так не думаю.
Не знати, як воно сталося, але при тім узяв Петро її за руку, і, хоч не сказав більше ні слова, образа дуже швидко зникла. Наталка, щоправда, вирвала руку, але він донині не певний чому. Чи засоромлена його сміливістю, чи перестрашена Настунькою, що йшла попри них до городу. З тієї пори ще частіше, як досі, ловив її погляд на собі або ловив себе, що поглядом блукає по ній!
Нині також треба буде перепрошувати Наталку. Тільки що нинішня його провина трошки інакша від усіх попередніх. Виразно чув, що погано поступив, і сам встидався перед собою, хоч хто знає, як би зробив удруге, коли б ще раз йому таке трапилося.
Весь час підвечірку сидів тихенько, крадькома зиркаючи на Наталку. Вона ж ні разу не піднесла на нього очей, а віддуті губи зраджували сердитість.
В розмові участи не брав, хіба що запитаний про новини в Золочеві. Отець Еміліян, не скінчивши про еспанських жидів, знову вернув до теперішніх подій та доказував Городюкові, що Росія не буде тепер вести війни, бо ослаблена війною з Японією.
— Ослаблена чи ні, але війну провадити може, — перечив Городюк. — Росія не є панею своєї волі. Що накаже Англія чи Франція, те вона мусить зробити.
— Господине, ви помиляєтесь. Не так-то вже з Росією зле. Там також є якісь політики, дипломати, державні мужі.
— Не перечу, але вони всі слухають наказів з Парижа чи Лондона.
— Така держава мала б бути іграшкою? Таж то кольос!
ebooksa