Двері в день. Міс Адрієна

Враз усе обірвалось і вона побачила саму себе коло ресторана, на тому місці, де щойно стояла. Потім вона знов побачила дитину, що лежала в колисці.

Жакеліна поворухнулась і її рука безсило впала, одірвавшись від грудей. Вона розплющила очі дуже широко, ніби в цьому полягала рішучість.

Вона вся затремтіла від близької можливості. Їй безумно захотілось кохати й безжурно сміятись від розваг, що лоскочуть почуття.

Солідний чоловік, що був бездоганно вдягнений і що в ролі вербовщика тинявся між армією привабливих жінок з нафарбованими вустами, раптом запримітив Жакеліну. Її сукня була найгірша з усіх суконь, що підтанцьовували під ритм мелодії з ресторана, але сама вона була красуня, перед якою блякла розкіш шовків і оксамитів.

Чоловік пішов прямо до неї. Вона помітила це й зробила рух, щоб утекти, але стримала себе й залишилась на місці.

Поволі, коли чоловік підходив до неї, голова в нього деформувалась. І коли він підійшов щільно, Жакеліна побачила страшний голий череп з проваленим носом і череп цей сидів на добре пошитому костюмі. Жакеліна з жахом одсахнулась і побігла геть. Од голоду вона запаморочилась. Візії опановували її.

XIV

Ніч. На вулицях ставало порожньо. Франц Каркаш брів світ за очі, сам не знаючи, куди й чого. Його рух виникав з цілковитої безнадійності й безпорадності. Франц надто багато вже бачив, щоб стати звичайним бродягою. Його м’язи вимагали роботи або мусили завмерти навіки. Франц розумів своє становище. Інженер Брас, художник, королева краси міс Адрієна і він, безробітний робітник, шукали притулку. Каркаша не вабили капіталістичні принади міста, вони лише викликали в ньому обурення й гнів. Він ішов від них, як від зачумлених джерел, що не могли задовольнити його гарячої спраги.

Порожніми вулицями він вийшов до ріки і пішов мостом. У світлі ліхтарів унизу таємниче дзюрчала вода і булькотіла твань. Франц Каркаш сперся на парапет і подивився вниз.

Вода брудна й тьмяна, повна покидьок від міста, ледве помітно коливалась, здавалося, що то ворушаться міріади бактерій.

Франц відчув, ніби вода піднялася до самого парапета, а потім відхлинула знову далеко вниз. Йому від цього почуття запаморочився світ і ноги стали легкі, ніби їх у нього зовсім не було.

Його нестримно потягла глибина і він, як зачарований, став усе нижче схилятись над парапетом. Раптом він одсахнувся назад. Йому здалося, що жінки під вигуки й регіт везуть його в тачці перекидають у цю брудну воду. Але цей спогад наповнив його рішучістю і він перекинув ногу через парапет. Ще рух, і він полетів би в прірву.

Довгий «Бюїк», що вибіг на міст, раптово загальмував і спинився коло Каркаша. Голосно загавкав бульдог, і не встиг Каркаш зсунутись далі, як містер Білдінг, що вистрибнув з «Бюїка», потяг Каркаша за комір назад.

Це все відбулося так несподівано й швидко, що шістдесятилітня красуня, господарка бульдога і дружина містера Білдінга, не встигла навіть скрикнути. Вона лише відкинулась на м’якому сідалі «Бюїка» трохи назад.

Франц Каркаш побачив перед собою рішучу постать людини, що негайно, що випустила його комір із своїх рук.

– Не поспішайте! Ріка залишиться на цьому ж місці. Ще встигнете!

І Франц відчув у своїй руці шовковий папір, який міг бути лише тим, про що він міг подумати з першого разу.

Закричала сирена, гавкнув бульдог, і «Бюїк» негайно ж зник за найближчим поворотом.

Франц Каркаш очманіло подивився йому вслід. Весь випадок його сильно знервував. Він сам собі нагадував людину, яку несподівано скупали в холодній воді.

За якоюсь нереальною інерцією, що її утворив автомобіль, Франц Каркаш мимоволі почвалав у той самий бік, де він зник. Він, похитуючись, добрів до кінця парапета, очманіло розглядаючи два папірці, що були в його руці. Це були гроші. Вони були новенькі й хрущали під пальцями.