Перед собою вони побачили велике пасовисько, що на ньому паслися дикі корови та бики. Кілька буйволів стояли на варті та іноді заспокоююче ревіли. Корови спокійно їли траву, коло них весело бігали молоді телиці та бички. Настрій череди був спокійний та сумирний. Деякі бики залицялися до самиць, і нахаб іноді відгоняли вартові буйволи – вожді череди.
Напасти відразу з одного боку на череду ніяк не можна. Вартовий буйвол почує ворога і сповістить про це череду, всі почнуть тікати в якийсь певний бік і навряд чи пощастить тоді вбити будь-якого з них. Таким способом лише можна поранити стрілами кількох, але й ці втечуть ї загинуть денебудь у степах. Отже, треба було непомітно обійти череду з кількох боків і потім напасти на неї.
Мисливці зробили маленьку нараду і розподілились па чотири групи. Одна лишилася тут, на горбі, дві мусіли зайти по боках череди і четверта мусіла зайти ззаду, з протилежного боку. Через те, що четвертій групі треба було найдовше йти, вона мусіла перша розпочати наступ, одночасово сповіщаючи про те, що вона дісталась на призначене місце.
Вартовий бик кілька разів тривожно ревів, але в цьому разі не було безпосередньої небезпеки. Тому корови лише на мент підводили морди од трави і мукали у відповідь, після чого знову починали скубти траву. Вартові буйволи нервувались, вони почували інстинктом якусь небезпеку, їх тривожило якесь передчуття, але навколо було дуже тихо. Може їх занепокоювала ця тиша, що тривала так довго, бо череда звикла до частих нападів хижих звірів, а може і справді за цією тишею ховається якийсь страшний звір, що міг зненацька напасти на яку-небудь з корів. Треба пильно стежити вартовим, треба нюхати повітря та прислухатись.
Коли Гай, його собаки та двоє мисливців обережно доповзли до призначеного місця, обійшовши отару з протилежного боку, вони намітили кількох биків і вистрілили з луків. Потім вони вискочили з трави і з голосними криками кинулись на череду. Одночасно з трьох інших боків мисливці випустили свої швидкі стріли і здійняли сильний галас.
Бачучи, що нема куди тікати, отара збилася в щільний гурт. Корови перелякано замукали, бики заревіли, загавкали собаки і все це змішалось з людськими вигуками.
– Ого!.. Ого!.. – вигукував Гай.
– Гой!.. Гой!.. – кричали мисливці.
Але бики швидко організували всю череду. Корови та молоді бички й телиці збилися в середину, а навколо їх стали міцною лавою вартові буйволи та бики. Як не гавкали собаки Гая, як не нападали, вони весь час натикалися на гострі роги биків. Пробити таку стіну не було ніякої можливости. Тоді мисливці випустили цілу хмару стріл у середину гурту. Поранені корови заревіли од болю, деякі попадали на землю, почалась паніка, корови кинулися врозтіч. Тоді бики з ревом кинулися на мисливців. Тепер мисливцям довелося викручуватись од нападу биків, одбиваючись списами та палицями. Часто списи глибоко ранили биків і вони мертві звалювалися на землю з придушеним стогоном. Земля дрижала під копитами наляканої череди і столочена трава никла до землі.
Собаки Гая з двох боків вчепилися в шию великого буйвола і він ганяв узад та вперед, збільшуючи паніку, топчучи поранених та збиваючи з ніг переляканих корів.
Нарешті, корови масою пробили собі вихід і нестримною лявіною побігли геть. Кілька биків залишились захищати відступ череди.
Тепер, коли було вільніше, вони з більшою енергією стали гонятися за мисливцями, і деяким з них було дуже сутужно. Кількох мисливців бики поранили та збили з ніг, але їм вчасно пощастило втекти. Якийсь молодий бичок, що теж залишився захищати череду, з якоїсь невідомої причини хоробро напав на Ведмежого Зуба. Цей мисливець був надзвичайно сильний і сам нагадував дужого бика, але він був неповоротливий та незграбний. Бичок накинувся на нього і Ведмежий Зуб майже одночасно кинув у бичка свого списа, але не влучив. Тоді Ведмежому Зубові довелося викручуватися від швидких нападів бичка. Це була дуже не легка справа, бичок був молодий та моторний. Ведмежий Зуб, зрозумівши, що йому не втекти, голосно закричав і зупинився. Бичок, пригнувши голову, кинувся на нього, але мисливець вчасно відскочив і вчепився бичкові за роги. Таким чином бичок не міг його заколоти. Він потягнув його по траві, а потім зупинився, силкуючись видерти свої роги з міцних рук Ведмежого Зуба. Але мисливець, знайшовши, нарешті, опертя для ніг, сильно вперся і почав крутити голову бичкові. Спочатку бичок не піддавався, а потім, заревівши від страшного болю, грьопнувся боком об землю. У нього з носа та з морди потекла кров, вкриваючи прим’яту траву. Бичок здох за кілька хвилин.
Приблизно таке ж трапилося і з собаками Гая. Вони довго тримали за шию оскаженілого бугая. Нарешті, бугай спіткнувся і з розгону упав на землю. Від цієї несподіванки собаки відлетіли далеко геть у траву, але вони моментально знову кинулися на бика і почали його гризти. Гай, що підоспів сюди, відігнав собак і заколов змученого бугая списом. Бугай, спійманий собаками, був найбільший з усієї череди. Мисливці довго дивувалися з такої сміливости собак і після цього трохи не визнали їх за рівних членів орди.
Нарешті, останній бик упав під ударами списів кількох мисливців. Полювання було закінчено. Здобич була дуже велика. Кілька биків та корів лежали на столоченій бійкою траві. З мисливців троє були поранені.
Зовсім не відпочиваючи після полювання, мисливці почали здирати з биків шкури та переносити розрізане м’ясо в човни. Вони не забували, що в орді їх нетерпляче чекають жінки та діти.
XVIII
650.000 к. с
Шановні товариші, товаришки, громадяни, громадянки, громаденята! За початок історії культури людства авторитетні дослідники, що вивчають первісну культуру, вважають той момент, коли людина приготувала для себе з каменя щось грубе, кострубате і лише трохи подібне до якогось певного знаряддя чи зброї. Наука дозволяє констатувати, що перше знаряддя й є та межа, що лежить між звичайною твариною, мавпою і нашим пращуром, нашими Адамом і Євою, що від них пішло все людство. Це перше знаряддя і вживання його виводило людину з зоологічного стану в стан суспільних стосунків.
Я наведу вам один приклад, який мусить трохи популярніше висвітлити цю думку. Спробуймо порівняти нашу европейську культурну жінку з некультурною африканською жінкою, жінкою-дикункою. Ви побачите, що різниця між ними є величезна. В процесі культурного розвитку гола жінка-дикунка силкується поволі одягнутись, в той час як сучасна европейська жінка все швидше й швидше роздягається: ну, різні декольте, коротенькі спіднички вище колін…
От, я вже бачу, як у передніх лавах мої слухачки силкуються натягнути свої спіднички на коліна… Прошу не турбуватись!
ebooksa