—Нащо ж його повезли?
—Бо за ним прислали від князя. Скільки, було в домі перин, обклали його ними та й повезли.
— А про. дочку нічого не казав?
— Він ледве почав дихати, мова ще не повернулася
до нього.
— А інші?
—А інші уже в бога за піччю. Не будуть, бідолахи, на всеношній, хіба на тій, що сам господь на небі відправить.
—Жодний не ожив?
—Жодний. Ідіть до хати, чого це ми в сінях розмовляємо. А якщо хочете їх бачити, то вони лежать в челядні коло вогню. Ідіть же до хати.
Але вони поспішали й не хотіли зайти, хоч старий Желех і радий був затягти їх до себе, щоб наговоритись. Від Недзбожа до Цеханова залишився ще чималий шмат дороги, а Збишка як вогнем пекло, щоб якнайшвидше побачити Юранда і що-небудь від нього довідатись.
Отже, вони, як тільки могли, поспішали засніженою дорогою. Коли приїхали, було вже після півночі і всеношна в двірцевій каплиці якраз скінчилась. Збишко зачув мукання волів та бекання кіз: їхні голоси, за старим звичаєм, наслідували віруючі на пам"ять про те, що Ісус Христос народився в яслах. Після відправи до Збишка вийшла княгиня з засмученим і перестрашеним обличчям і спитала:
А Дануська?
Нема її. Невже Юранд нічого не сказав? Я чув,
що він живий?
—Господи милосердний!.. Це божа кара й горе нам! Юранд не заговорив і лежить, як колода.
—Не бійтеся, милостива пані! Даyуська залишилася в Спихові.
— Звідки ти знаєш?
Бо ні в одних санях нема й сліду жіночих уборів. Не віз би ж він її в одному кожусі.
Правда, як бог свят!
Очі її враз заблищали радістю, і вона вигукнула: