Але він, очевидно, ще не зовсім опам"ятався, бо дивився на неї, немов не впізнавав, і через деякий час вигукнув:
—Сюди! Сюди! Розкопайте замет!
—Заспокойтесь, бога ради, ви вже в Цеханові! — знов озвалася княгиня.
Юранд наморщив чоло, як людина, якій трудно щось пригадати, і відповів:
—В Цеханові?.. Донька чекає і... князь з княгинею... Данусько! Данусько!..
І раптом заплющивши очі, Юранд знову впав на постіль. Збишко і княгиня злякалися, чи він, бува, не вмер, але в ту ж мить Юранд почав рівно й глибоко дихати, як людина, що поринула в міцний сон.
Отець Вишонек приклав пальця до вуст і дав рукою знак, щоб його не будити, потім шепнув:
— Може, він отак проспить цілий день.
Так, але що він сказав? — запитала княгиня.
Сказав, що дочка чекає його в Цеханові,— відповів Збишко.
Бо ще не опам"ятався,— пояснив ксьондз.
Отець Вишонек побоювався, що й після другого пробудження Юранд ще довго може не опам"ятатися, а тимчасом обіцяв княгині і Збишкові сповістити їх, як тільки старий рицар заговорить, і коли вони вийшли, він також пішов на спочинок. Юранд прокинувся аж на другий день свят перед самим полуднем, але зате цілком притомний. Княгиня і Збишко були при цьому присутні. Він сів на ліжку, подивився на неї, впізнав і промовив:
Милостива пані... Ради бога, значить, я в, Цеханові?
І проспали свято,— відповіла княгиня.
Мене присипав сніг. Хто мене врятував?
Оцей рицар: Збишко з Богданця. Пам"ятаєте, в Кракові...
Юранд якийсь час дивився своїм здоровим оком на юнака і сказав:
— Пам"ятаю... А де Дануська?
Хіба вона не їхала з вами? — спитала занепокоєна княгиня.
Як же вона могла їхати зо мною, коли я до неї їхав?