Хрестоносці

—О маленький Ісусе, що сьогодні народився, видно, не гнів твій, а благословення витає над нами!

Проте прибуття Юранда без дівчини змусило її задуматись, і вона питала далі:

—Нащо б же йому залишати її вдома?

Збишко розказав їй про свої міркування. Вони здалися їй слушними, але не викликали у неї великих побоювань.

Тепер Юранд завдячуватиме нам своїм життям,— сказала вона, — а насправді — тобі, котрий поїхав його відкопувати. Це ж треба замість серця камінь в грудях мати, щоб далі упиратися! В цьому є для нього також і божа пересторога, щоб не воював з господнім таїнством. Як тільки він опритомніє та заговорить, я зараз же йому розкажу.

Треба, щоб він спочатку очуняв, бо ще невідомо, чому він не взяв Дануськи. Може, вона, боронь боже, хвора?

Не балакай абичого! Мені й так сумно, що її нема. Якби вона була хвора, то він од неї не поїхав би!

Це правда! — сказав Збишко.

І вони пішли до Юранда. В кімнаті було гаряче, як у лазні, й ясно, бо в каміні горіли великі соснові поліна. Ксьондз Вишонек пильнував хворого, який лежав під ведмежими шкурами з блідим обличчям, із злиплим від поту волоссям і з заплющеними очима. Рот у нього був відкритий, і хоч він дихав з великим зусиллям, але так глибоко, що шкури, якими він був укритий, то підіймалися, то опадали.

Ну, як він? — спитала княгиня.

Увілляв йому збанок гарячого вина в рот,— відповів ксьондз Вишонек,— і з нього верне піт.

Він спить чи ні?

Може, й не спить, бо дуже носить боками.

— А пробували говорити до нього?

—Пробував, але він нічого не відповідає, думаю, що й до світанку не заговорить.

—Будемо чекати світанку, — сказала княгиня. Ксьондз Вишонек став наполягати, щоб княгиня

йшла на спочинок, але вона не хотіла його слухати, їй завжди і в усьому хотілося дорівнятись в християнських доброчинствах покійній королеві Ядвізі, в тім числі і в догляді за хворими, та спокутувати своїми заслугами батькові гріхи. Тому вона не минала жодної нагоди, щоб у цій споконвічно християнській країні бути побожнішою за інших і тим самим стерти пам"ять про те, що вона народилась у поганстві.

Крім того, княгині страшенно хотілося почути щонебудь з уст Юранда про Данусю, бо думка про дівчину все-таки непокоїла її. Сівши коло його ліжка, вона почала проказувати молитви, а потім задрімала. Збишко, ще не зовсім здоровий і до того ж натруджений нічною їздою, незабаром наслідував її приклад, і за годину вони обоє так міцно поснули, що проспали б, мабуть, до білого дня, якби їх не розбудив дзвін з домової каплиці.

Той дзвін розбудив і Юранда. Він розплющив очі, швидко підвівся й сів на ліжку і, кліпаючи очима, почав обдивлятися навколо.

—Слава Ісусу Христу!.. Як ви себе почуваєте? — спитала княгиня.