Хрестоносці

Ви ж шляхтянка, а шляхтянці соромно боятися. Ваша пані не така боязка. Що ж могло лихого з вами трапитись удень, та ще й між людьми?

— Зі мною нічого, а з вами могло.

А ви кажете, що не за мною плакали?

Звісно, не за вами.

То чого ж?

Зо страху.

А тепер уже не боїтеся?

Ні.

Чому?

Бо ви повернулися.

Чех з вдячністю глянув на неї, усміхнувся і сказав: — Так можна говорити до ранку. Ви дуже хитра. Але її можна було підозрівати в чому завгодно, тільки не в хитрості, і кмітливий Глава добре це розумів. Розумів також, що дівчина з кожним днем все більше горнеться до нього. Сам він любив Ягенку, але так, як підданий любить королівну, тобто з найбільшою покірливістю й пошаною, без ніякої надії. Тимчасом подорож зближувала його з Сецехівною.

Під час переходів старий Мацько звичайно їхав у першій парі з Ягенкою, а чех з Ганнулею. Він був хлопець здоровий, як тур, а кров у ньому кипіла, як окріп, тому коли він поглядав у її ясні оченята, на пасма білявого волосся, що вибивалося з-під понтлика, на всю її струнку гарненьку постать, а особливо на чудові, немов виточені, ноги, що обхоплювали вороного коня, по його тілу пробігали колючі іскри. Він все частіше й лакоміше поглядав на її принади і мимоволі думав, що коли б диявол перекинувся в такого хлопчака, то легенько міг би привести його до спокуси. До того ж цей жаданий хлопчик був такий слухняний, що тільки в очі заглядав і щебетав, як горобець у стрісі. Інколи чехові приходили в голову дивні думки, і одного разу, коли вони трохи відстали й опинилися біля коней з в"юками, раптом звернувся до неї і сказав:

Знаєте що? Я їду коло вас, як вовк коло ягняти. У неї блиснули від сміху білі зуби.

Ви хотіли б мене з"їсти? — запитала вона. — Еге ж! Навіть з кісточками!

І він глянув на неї таким поглядом, що вона аж спаленіла; потім вони замовкли, тільки серця їх сильно билися — у нього від жаги, а в неї від якогось солодкого п"янючого страху.

Спочатку жага справді заглушила в чехові всяку чутливість, і він казав правду, що дивиться на Ганнульку, як вовк на ягня. Але того вечора, коли він побачив її мокрі від сліз щоки й вії, серце його пом"якшало. Вона здалася йому доброю і якоюсь близькою, і він, бувши людиною благородною і чесною, не тільки не загордів від тих солодких сліз, але став стриманішим і уважнішим. Зникла його звичайна розв"язність у мові, і хоч він ще трохи насміхався під час вечері з її боязливості, але вже інакше, і прислуговував їй так, як рицарський зброєносець мусив прислуговувати шляхтянці. І хоч Мацько головним чином думав про завтрашню дорогу, проте помітив це й похвалив чеха за шляхетну звичайність, якої той, певно, навчився при мазовецькому дворі у Збишка.

Потім він звернувся, до Ягенки й додав:

—Ех, Збишко!.. Той і перед королем не розгубиться! Коли розходились після вечері спати, чех поцілував

у руку не тільки Ягенку, а й Сецехівну і сказав:

—Ви не тільки не бійтеся за мене, а й зі мною нічого не бійтеся, бо я вас нікому не дам скривдити.