Хрестоносці

Слава Ісусу Христу! Бо я теж не знав, у християнських я чи в диявольських руках. О господи!..

Не бійся. Ти між християнами, котрі з радістю слухають святу месу. Хто ж ти такий?

Смоляр, пане, в Буді живу. Нас семеро в Будах живуть, з жінками й дітьми.

Далеко звідси?

Менш як десять стадій.

Як ви дістаєтеся до міста?

У нас є своя дорога за Чортовим яром.

За чортовим? Ану перехрестися ще раз!

Во ім"я отця, і сина, і святого духа, амінь.

Ну, гаразд. А віз тією дорогою пройде?

—Зараз скрізь грузько, але там не так, як на шляху, бо яром віє вітер і сушить болото. Трудно проїхати лише до Буд, але хто знає ліс, може помалу й туди провести.

—За скойця проведеш? Ну, нехай за два!

Смоляр охоче погодився, випросивши ще півхлібини, бо в лісі вони хоч і не голодували, але хліба вже давно не бачили. Умовились виїхати завтра вранці, бо проти ночі боялись нечистої сили. Про Борута смоляр сказав, що він часом дуже «бушує» в лісі, але простого народу не кривдить і, пильно оберігаючи своє ленчицьке князівство, ганяє інших чортів по заростях. Погано тільки зустрітися з ним уночі, особливо коли людина п"яна. А вдень та ще тверезому боятись його нічого.

—А ти все ж таки боявся? — сказав Мацько.

—Бо оцей рицар схопив мене так несподівано й сильно, аж я подумав, що то не людина.

Ягенка почала сміятися — адже вони всі вважали за якусь «погань» смоляра, а смоляр їх. Сміялася з нею й Ганнуля Сецехівна, аж Мацько зауважив:

—У тебе ще баньки не висохли від сліз за Главою, а ти вже вишкіряєшся?

Чех подивився на її рожеве личко й, побачивши, що вії у неї мокрі, спитав:

—Ви за мною плакали?

Та ні! — відповіла дівчина. — Я тільки боялася, от і все!