Хрестоносці

І Ягенка стала кликати Сецехівну, яка незабаром увійшла з сусідньої кімнати, де вона підслухувала під дверима і не показувалась тільки тому, що не сміла, хоч аж палала бажанням попрощатися з вродливим зброєносцем. Вона увійшла збентежена, розчервоніла й, опустивши повіки, стала перед ним, мов яблуневий цвіт, не мігши вимовити й слова.

Ставлячись з глибокою прихильністю до Ягенки і обожнюючи її, Глава не смів навіть мріяти про неї, зате частенько мріяв про Сецехівну, яка збурювала в ньому гарячу кров, і не міг встояти проти її чарів. Тепер вона ще більше вразила його своєю вродою, а особливо збентеженням і слізьми, крізь які прозирало кохання, як прозирає золоте дно крізь прозору воду струмка.

Він звернувся до неї і сказав:

—Я їду на війну і можу загинути. Вам не жаль мене?

—Жаль! — тонким голоском відповіла дівчина.

І вона залилася слізьми, які у неї завжди були напоготові. Чех остаточно розчулився й почав цілувати її в руки, стримуючись через присутність Ягенки від палкіших поцілунків.

—Перев"яжи його або дай йому що-небудь на згадку в дорогу, щоб він бився під твоїм знаком,— сказала Ягенка.

Але через те, що Сецехівна була в хлопчачому вбранні, їй нелегко було що-небудь дати Главі на згадку. Вона почала шукати: ні стрічки, ні будь-якої перев"язі! Тому що дівоче вбрання лежало в скринях ще з того часу, як вони виїхали із Згожелиць, дівчина дуже зажурилась, але Ягенка й цього разу врятувала її, порадивши віддати зброєносцеві свій понтлик, який вона носила на голові.

—Боже мій! Нехай буде понтлик! — вигукнув трохи повеселілий Глава.— Почеплю його на шоломі, і нещасна буде мати, того німця, котрий простягне за ним руку!

Сецехівна підняла руки до голови, зняла понтлик, і за мить біляве волосся промінням розсипалось їй по спині і плечах.

Побачивши, яка вона прекрасна з розпущеним волоссям, Глава аж змінився на виду. Обличчя його почервоніло, потім зблідло. Він узяв понтлик, поцілував його, сховав у пазуху, ще раз обняв коліна Ягенки, а потім дужче, ніж годилося б, Сецехівну і, промовивши: «Нехай буде так!» вийшов з кімнати.

Хоч Глава стомився в дорозі й не відпочивав, але спати не міг. Він цілу ніч пив з двома молодими шляхтичами з Ленкавиці, які мали їхати з ним у Жмудь.

Проте не впився, і як тільки почало світати, вже був у дворі городища, де його ждали готові в дорогу коні.

В стіні над возовнею прочинилося затягнене міхуром віконце, і крізь щілину в двір виглянули голубі оченята. Чех помітив їх і хотів був підійти до вікна, щоб показати прикріплений до шолома понтлик і ще раз попро щатися, але йому перешкодили ксьондз Калеб і старий Толіма, котрі прийшли дати йому кілька порад на дорогу.

Їдь до двору князя Януша,— сказав ксьондз Калеб.— Можливо, що туди приїхав і рицар Мацько. В усякому разі, дістанеш певні відомості, там же у тебе багато знайомих. Дороги в Литву звідти відомі, і провідника через пущу знайти легше. Якщо хочеш напевне доїхати до пана Збишка, то не їдь прямо на Жмудь, бо там стоїть прусська застава, а їдь через Литву. Та жмудини можуть тебе й убити, перш ніж встигнеш гукнути, хто ти такий, а інша річ буде, коли ти приїдеш із сторони князя Вітольда. Зрештою, хай бог благословить тебе і тих двох рицарів, котрі поїдуть з тобою, щоб ви здорові повернулися й привезли Данусю, а я щоденно від вечірні до першої зірки лежатиму крижем і молитимусь за всіх вас.

Дякую вам, отче, за благословення,— відповів Глава. — Не легко вирвати жертву живою з тих диявольських рук, але все в руках господніх, і краще надіятись, ніж сумувати.

Звісно, краще, тому я й не втрачаю надії. Так... надія живе, хоч серце й не вільне від тривоги... Найгірше те, що сам Юранд, як тільки почує її ім"я, одразу показує пальцем на небо, немов там уже її бачить.

—Як же він може бачити, коли йому випекли очі? Ксьондз почав говорити чи то до чеха, чи то до себе:

—Буває так, що той, хто позбувся земних очей, бачить те, чого не можуть побачити інші. Буває так, буває! Але ж неймовірна річ, щоб господь допустив кривду такого невинного ягняти. Бо чим же вона завинила хоч би й хрестоносцям? Нічим! Вона була невинна, як божа лілея, добра до людей і співуча, як польова пташка! Бог любить дітей і має змилування над людськими стражданнями... І якщо її вбили, то він може її воскресити, як воскресив Петровина, котрий, вставши з труни, ще довгохазяйнував... Їдь здоровий, і хай рука господня береже всіх вас і її!

Ксьондз повернувся в каплицю правити ранню месу, а чех сів на коня, ще раз вклонився перед прочиненим міхурчастим вікном і поїхав.