Хрестоносці

—То, може, і з королем буде війна?

—Кажуть люди і там, у німців, і тут, у нас, що буде. Хрестоносці вже при всіх дворах благають допомоги, і каптури на їхніх головах горять, як на злодіях, бо королівське ж військо — то не жарти, та й рицарство польське, тільки хто згадає про хрестоносця, одразу в долоні плює.

Ягенка зітхнула і сказала:

Хлопцеві таки веселіше жити на світі, ніж дівчині, бо от, наприклад, ти поїдеш собі на війну, як поїхали Збишко й Мацько, а ми залишимось тут, у Спихові.

А як же інакше, панянко? Залишитесь, але в цілковитій безпеці. Юрандове ім"я ще й тепер страшне для німців, це я сам бачив у Щитні: як довідались, що він у Спихові, то відразу полякалися.

Ми знаємо, що вони сюди не прийдуть, бо й багна боронять нас, і старий Толіма, але тяжко сидіти й нічого не знати.

Коли щось станеться, я пришлю звістку. Я знаю, що ще перед нашим від"їздом до Щитна звідси збиралися на війну добровільно два хоробрі хлопці, яким Толіма не може цього заборонити, бо вони шляхтичі з Ленкавиці. Тепер вони поїдуть разом зі мною, і в разі чого я пришлю котрого-небудь з них із звісткою.

Бог віддячить тобі. Я завжди знала, що ти зарадиш собі у всякому випадку, але за твоє серце й за твою доброзичливість до мене буду тобі вдячна до смерті.

Чех приклякнув на одне коліно і сказав:

Від вас я ніколи не зазнав ніякої кривди, а тільки добродійство. Рицар Зих узяв мене в неволю хлопчаком під Болеславцем і без викупу відпустив на волю, але служба у вас була мені миліша за волю. Дай же мені боже пролити за вас кров, моя панянко!

Хай тебе бог береже і збереже,—відповіла Ягенка, простягаючи йому руку.

Але він вклонився їй до ніг і поцілував стопи, щоб якнайбільше її вшанувати, а потім підвів голову і, не встаючи з колін, несміливо й покірно заговорив:

Я простий чоловік, але шляхтич і ваш вірний слуга. Дайте мені що-небудь на згадку в дорогу. Не відмовте мені в цьому! Наближається гаряча пора війни, і святий Георгій свідок, я там буду серед передніх, а не ззаду.

Що ж тобі дати? — спитала трохи здивована Ягенка.

Перев"яжіть мене якою-небудь крайкою на дорогу: якщо мені доведеться загинути, то з вашою перев"яззю мені буде легше вмирати.

Він знову схилився до її ніг, а потім склав руки і став благально дивитися їй в очі. Але на обличчі Ягенки позначився тяжкий смуток, і вона, трохи помовчавши, з мимовільною гіркотою відповіла:

—Хороший мій! Не проси мене про це, бо моя пов"язка нічого тобі не поможе. Нехай тебе перев"яже той, хто сам щасливий, тоді й тобі це принесе щастя. А що у мене є? Нічого, тільки смуток! І що у мене попереду? Нічого, тільки недоля! Не принесу я щастя ні тобі, ні кому-небудь іншому, бо чого не маю, того й дати не можу. Так мені, Главо, зараз сумно, що... що...

Вона раптом замовкла, бо відчула, що коли скаже ще хоч слово, то розплачеться,— на очі їй уже набігли сльози. Чех був глибоко зворушений, він зрозумів, що Ягенці тяжко було й повертатись до Згожелиць та жити поблизу озлоблених суперників Чтана й Вілька, але ще тяжче залишатися в Спихові, куди рано чи пізно могли приїхати Збишко з Данусею. Глава прекрасно розумів, що діялося в серці дівчини, але нічим не міг зарадити їй у нещасті, він тільки знову обняв її ноги, повторюючи:

—Ой, загинути б заради вас! Загинути! А вона сказала:

— Встань. А на війну тебе нехай перев"яже Сецехівна або нехай дасть що-небудь на згадку. Я бачу, що вона давно на тебе поглядає.