Хрестоносці

Ягенка сказала так, знаючи, що сильний і спритний зброєносець завжди може стати Збишкові в пригоді й виручити його не з одної біди. Він уже довів це під час князівських ловів, коли Збишко мало не позбувся життя від тура. Тим більш корисним він міг бути на війні, особливо такій, яка точилася на жмудській границі, Гловачеві так хотілось на війну, що він, повернувшись від Юранда, вклонився Ягенці до ніг і сказав:

— Хочу поклонитися вашій милості й попросити на дорогу доброго слова...

—Як? — спитала Ягенка.— Ти хочеш виїхати ще сьогодні?

Завтра вдосвіта, щоб коні за ніч відпочили. Звідси до Жмуді дуже далеко!

Ну, то їдь, швидше дожени рицаря Мацька.

Важко буде догнати. Старий пан невтомний і вже на кілька днів випередив мене. Крім того, він поїде через Пруссію, щоб скоротити собі дорогу, а я мушу їхати лісами. У пана є листи від Ліхтенштейна, які він може показувати в дорозі, а я, щоб звільнити собі шлях, мусив би показувати хіба оце.

І він поклав руку на руків"я свого меча. Побачивши це, Ягенка вигукнула:

Будь обережний! Коли вже їдеш, то треба, щоб доїхав, а не опинився у хрестоносців в якомусь підземеллі. Та й у лісах треба остерігатися, бо там тепер живуть різні божки, котрим тамтешній народ поклонявся до того, як перейшов у християнство. Я пам"ятаю, як про них розказували в Згожелицях Мацько й Збишко.

Пам"ятаю і я, але не боюсь їх — то дрібнота, і ніякої сили в тих божків немає. Дам я ради і їм, і німцям, на яких натраплю, аби тільки війна як слід розгорілась.

А хіба вона не розгорілась? Скажи, що ви чули про неї серед німців?

Кмітливий чех нахмурив брови, трохи подумав і сказав:

—І розгорілась, і не розгорілась. Ми пильно про все розпитували, а особливо рицар Мацько,— він такий хитрий, що обдурить всякого німця. Питає ніби про щось інше, сам нічого не викаже, а потрапить саме куди треба, і з кожного новину, як ту рибу гачком, витягне. Якщо ваша милость захоче терпляче слухати, то я розкажу. Кілька років тому князь Вітольд задумав похід проти татар і, щоб забезпечити собі мир з боку німців, поступився їм Жмуддю. Тоді була між ними велика дружба і згода. Князь дозволив німцям будувати замки і навіть сам допомагав. Влаштували побачення з магістром на одному острові, де вони пили, їли і засвідчували один одному любов. Хрестоносцям навіть було дозволено влаштовувати в тамтешніх лісах лови. Коли ж нещасні жмудини повстали проти панування хрестоносців, князь Вітольд на допомогу німцям послав своє військо, чим викликав в усій Литві нарікання, що проливає братерську кров. Все це нам розказував підвійт у Щитні. Він вихваляв хрестоносців за їх урядування в Жмуді, за те, що вони посилали жмудинам священиків, які мали їх хрестити, і хліб під, час голоду. Посилати вони справді посилали, бо так наказав великий магістр, але зате забирали в Пруссію жмудських дітей, безчестили жінок на очах у чоловіків і братів, а тих, котрі опиралися, вішали. Через це, панянко, й виникла війна.

А князь Вітольд?

Князь довго закривав очі на жмудські кривди і дружив з хрестоносцями. Ще недавно княгиня, його дружина, їздила в гості в Пруссію, до самого Мальборга. Там її приймали, немов саму польську королеву, І це ж недавно, зовсім недавно! Хрестоносці закидали її подарунками, а скільки влаштовували на її честь у кожному місті турнірів, бенкетів та всякого дива, того й не злічити. Всі вже думали, що між хрестоносцями і князем Вітольдом запанувала вічна дружба, коли раптом серце його змінилося...

Коли зважити на те, що не раз про нього розказували покійні тато й Мацько, то серце його часто мінялося...

До чесних ні, а до хрестоносців часто, і то через те, що вони самі ніколи не додержують слова. Тепер вони, вимагали від нього, щоб він їм видав втікачів, а він їм одказав, що людей низького стану видасть,

а вільних і не подумає, бо вільні мають право жити, де хочуть. І вони почали один на одного поглядати скоса, писати скарги та один одному погрожувати. Почувши про це, жмудини давай бити німців! Залоги їхні винищили, замки поруйнували, а тепер уже в саму Пруссію вдираються, і князь уже їх не тільки не стримує, а ще й насміхається з німців та нишком посилає жмудинам допомогу.

Розумію,— сказала Ягенка.— Але якщо він допомагає їм нишком, то війни ще немає.

Є з жмудинами, а насправді і з Вітольдом. Німці звідусіль сходяться боронити приграничні замки і хотіли б іти на Жмудь великим походом, та мусять чекати з ним аж до зими, бо то болотистий край і рицарям там воювати ніяк. Де жмудин пройде, там німець застрягне, через те зима — друг німця. Але як настануть морози, хрестоносці рушать цілим військом, а князь

Вітольд піде на допомогу Жмуді, і піде з дозволу польського короля, бо він же верховний государ і над великим князем, і над усією Литвою.