Хрестоносці

Нарешті він вгамувався і, підживившись кобилячим молоком, що його Литва навчилась споживати у татар, він почав скаржитись на «синів Беліала», які майже до смерті побили його списами, одібрали у нього коня, котрим він возив надзвичайно помічні й коштовні реліквії, і коли, нарешті, прив"язали його до дерева ликом, мурахи так покусали ноги й усе тіло, що він напевне вмре як не сьогодні, то завтра.

Збишко кінець кінцем розсердився і, схопившись, сказав:

Відповідай, волоцюго, про що питаю, бо тебе спіткає щось гірше!

Недалеко відціля є мурашник червоних мурахів,— озвався чех.— Накажіть, пане, покласти його туди, і він одразу заговорить.

Хоч Глава сказав це жартома і навіть усміхався, бо в душі доброзичливо ставився до Саидеруса, але той одразу злякався й почав благати:

Змилуйтеся! Змилуйтеся! Дайте мені ще того поганського напою, і я розкажу все, що бачив і чого не бачив!

Якщо збрешеш хоч слово, я заб"ю тобі клина між зуби! — пообіцяв чех.

Проте він знову підніс йому до губів бурдюк з кумисом. Сандерус жадібно припав до нього, немов дитина до материної груді, й почав ковтати, то заплющуючи, то розплющуючи очі. Аж як висмоктав кварт зо дві або й більше, поклав собі на коліна бурдюк і сказав, немов скоряючись необхідності:

—Погань!..

Потім звернувся до Збишка: — А тепер питай, рятівниче!

— Чи була моя дружина в тому загоні, з яким ти йшов?

511

На обличчі Сандеруса позначилось здивування. Правда, він чув, що Дануся була жінкою Збишка, але тому що вінчання було таємне і тому що її одразу після цього викрали, він завжди думав про неї лише як про дочку Юранда.

Проте поквапно відповів:

—Так, воєводо, була! Була! Але Зігфрід де Леве й Арнольд фон Баден пробилися крізь супротивника.

— Ти бачив її? — схвильовано запитав юнак.

—Обличчя її, пане, я не бачив, але бачив між двома кіньми закриті лозові ноші, в яких вони когось везли, і стерегла її та сама ящірка, ота орденська служка, котра приїжджала від, Данфельда до лісового палацу. Я чув також жалібний спів, що лунав з тих нош...

Збишко аж зблід від розпачу, сів на пеньок і деякий час не знав, про що його ще питати. Мацько й чех також були надзвичайно схвильовані цією важливою новиною. Можливо, чех згадав про свою кохану пані, котра залишилася в Спихові і котру ця звістка прирікала на горе.

Наслало мовчання.

Нарешті старий Мацько, який не знав Сандеруса і тільки щось чув про нього, підозріливо глянув на нього й запитав: