Хрестоносці

І кастелян за хвилину сказав:

—Що ти в своєму запалі не подумав, на кого нападаєш, і робив це без злості, на це спаситель наш зважить і простить тобі, але доручи себе, небоже, пресвятій богородиці, бо закон тобі того простити не може...

Хоч Збишко і сподівався таких слів, але, почувши їх, трохи зблід, проте відкинув назад своє довге волосся, перехрестився і сказав:

—На все божа воля! Нічого не вдієш!

Потім він обернувся до Мацька і вказав йому очима на Ліхтенштейна, немов доручав йому не забувати про нього, а Мацько кивнув головою на знак, що розуміє і пам"ятає. Зрозумів той погляд і той рух також і Ліхтенштейн, і хоч в грудях його билося так мужнє, як і запекле серце, по всьому його тілу пробіг дрож,— таке страшне й зловісне обличчя було у старого воїна. Знав хрестоносець, що між ним і тим старим рицарем, обличчя якого він навіть не міг добре під шоломом розглянути, віднині почнеться боротьба не на життя, а на смерть, і якби він навіть захотів від нього сховатись, коли закінчиться його посольство, вони мусять зустрітися хоч би й у Мальборзі.

Тимчасом кастелян вийшов до сусідньої кімнати, щоб продиктувати скорописцеві-секретарю вирок Збишкові. Під час цієї перерви то один, то другий рицар підходив до Ліхтенштейна й казав:

—Бодай тебе на страшному суді легше осудили. Радий ти тій крові?

Але Ліхтенштейна цікавив тільки Завіша, що був широко відомий у світі своїми бойовими подвигами і знанням та суворим додержанням рицарських законів. До нього зверталися дуже здалека в найбільш складних справах, що стосувалися рицарської честі, і ніхто ніколи не насмілювався йому заперечувати, не тільки тому, що єдиноборство з ним було неможливе, а й тому, що його вважали за «дзеркало честі». Єдине слово осуду або похвали з його вуст швидко ширилось поміж рицарством Польщі, Угорщини, Чехії, Німеччини і могло вирішити справу про погану чи добру славу рицаря.

Отож до нього й підійшов Ліхтенштейн і, немов бажаючи виправдати свою жорстокість, сказав:

Тільки великий магістр з капітулом могли б його помилувати,— я не можу...

Ваш магістр не має ніякого відношення до наших законів; помилувати його може не він, а тільки наш король,— відповів Завіша.

—А я як посол мусив вимагати кари.

—Ти, Ліхтенштейн, насамперед рицар, а потім уже посол.

—Невже вважаєш, що я порушив закон честі?

—Ти знаєш наші рицарські книги, отож знаєш, що рицар мусить наслідувати двох тварин: лева і ягняти. Кого ти в цій справі наслідував?

—Ти мені не суддя...

Ти запитав, чи не порушив законів честі, от я тобі й відповів, як думаю.

Погано відповів, бо я не можу цього проковтнути.

— Ти вдавишся своєю, а не моєю злістю.

—Але Христос зважить, що я більше дбав про гідність Ордену, ніж про свою славу...