— Ти не простиш мене, тату?
— Прощаю, — похмуро відповів Герхардт.
Дженні на мить знітилась, потім ступила до нього, — він чудово зрозумів, для чого.
— Ну, все, — сказав він, злегка відхиляючи її, як тільки вона торкнулася губами його поголеної щоки.
Холодна була їхня зустріч.
Коли Дженні після цього гіркого іспиту вийшла на кухню й зустріла допитливий материн погляд, вона спробувала пояснити, що все начебто минуло щасливо, але їй не вдалося приховати свої почуття.
«Ви помирилися?» хотіла запитати мати, але не встигла й слова промовити, як дочка сіла на стілець, що стояв біля кухонного стола, опустила голову на руки й, здригаючись, беззвучно заридала.
— Тихше, тихше, — сказала м-с Герхардт. — Не треба плакати. Що він тобі сказав?
Дженні не могла одразу заспокоїтись настільки, щоб відповісти. Мати намагалася підбадьорити її.
— Не засмучуйся, — сказала вона. — Батько завжди так. А потім усе владнається.
Розділ XV
Після приїзду Герхардта на всю широчінь постали всі проблеми, пов’язані з дитиною. Герхардт хоч-не-хоч повинен був прийти до думки, такої природної для діда: адже дитина — також людина, жива душа. Він думав спочатку про себе, чи охрестили дівчинку. Потім запитав про це.
— Ні ще, — відповіла дружина, яка не забула про цей священний обов’язок, але не мала певності, чи приймуть її внучку до лона церкви.
— Ну, звичайно, ще ні! — фиркнув Герхардт; він був не дуже високої думки про побожність дружини. — Яка безтурботність! Яка невіра! Чудово, нічого сказати!
Після недовгого роздуму він вирішив, що зло треба виправити негайно.
— Дитину треба охрестити, — сказав він. — Чому вона цього не зробила?
М-с Герхардт нагадала йому, що хтось мусить бути хрещеним батьком; до того ж, щоб охрестити дівчинку, неминуче треба буде признатися, що в неї немає законного батька.
Вислухавши це, Герхардт замовк на кілька хвилин, але не така була його віра, щоб подібні труднощі могли примусити його забути про свій обов’язок. Як подивиться господь на такі виверти? Це не по-християнському, і Герхардт зобов’язаний потурбуватися про те, щоб полагодити справу. Дженні негайно повинна віднести дитину до церкви й охрестити, а він і дружина будуть хрещеними батьками: хоч не варто, мабуть, виявляти дочці таку полегкість — він просто подбає, щоб дитину охрестили, коли дочки не буде. Він обміркував це важке становище і, нарешті, вирішив, що охрестити дитину треба в один із найближчих буденних днів, між різдвом і новим роком, коли Дженні буде на роботі. Він запропонував це дружині й, діставши її згоду, висловив ще одну думку, яка турбувала його.
— У дівчинки немає імені, — сказав він.
Дженні також говорила про це з матір’ю й сказала, що їй подобається ім’я Веста. Тепер м-с Герхардт насмілилася сама запропонувати це.