— Ходім. Я відвезу тебе. Так нам буде зручніше поговорити.
І знову — це відчуття його влади, сили, якій не можна було протистояти. Вона підкорилася, відчуваючи, що не повинна була цього робити! Кейн крикнув кучеру:
— Поки що вези, куди хочеш!
Дженні сіла поруч нього, і він одразу сказав:
— От що, Дженні, ти мені потрібна. Розкажи мені, про себе.
— Мені треба поговорити з вами, — відповіла вона, намагаючись триматись так, як надумала.
— Про що? — запитав він, намагаючись у пітьмі розглядіти вираз її обличчя.
— Так далі не можна, — схвильовано пробурмотіла вона. — Я так не можу. Ви нічого не знаєте. Мені не слід було робити так, як уранці. Я більше не повинна з вами зустрічатися. Справді, не повинна.
— Те, що ти зробила вранці, зробила не ти, — дотепно промовив він, підхопивши її слова. — Це зробив, я. А відносно того, що ти не хочеш зі мною зустрічатися... то я хочу зустрічатися з тобою. — Він взяв її за руку. — Ти мене ще не знаєш, але я люблю тебе. Я від тебе просто божеволію. Ти створена для мене. Тепер слухай. Ти повинна бути моєю. Підеш до мене?
— Ні, ні, ні! — болісно вигукнула вона. — Я не можу, містер Кейн. Будь ласка, вислухайте мене. Це неможливо. Ви не знаєте. Ах, ви не знаєте. Я не можу зробити, як ви хочете. Я не хочу. І не могла б, коли б навіть захотіла. Ви не знаєте, в чому річ. Але я не хочу робити погано. Я не повинна. Не можу. Не хочу. Ні, ні, ні! Пустіть мене додому!
Він вислухав це відчайдушне благання не без співчуття, йому стало навіть трохи шкода Дженні.
— Чому не можеш, що це означає? — спитав він з цікавістю.
— Я не можу вам сказати, — відповіла вона. — Будь ласка, не питайте. Вам не треба цього знати. Але я не повинна більше зустрічатися з вами. Це ні до чого доброго не доведе.
— Адже я тобі подобаюсь.
— Так, так. Я нічого не можу з цим поробити. Але ви повинні залишити мене. Будь ласка!
З поважністю судді Лестер у думках ще раз зважив свою пропозицію. Він знав, що подобається цій дівчині, — власне, вона кохає його, хоч яке коротке їхнє знайомство. І його вабить до неї — може бути, не так уже непереборно, але все ж з незвичайною силою. Що заважає поступитися, тим більше, якщо їй цього хочеться? В ньому заговорила цікавість.
— Ось що, Дженні, — сказав він, — я вислухав тебе. Я не розумію, чому ти кажеш «не можу», якщо ти хочеш піти до мене. Ти кажеш, що я тобі подобаюсь. Чому ж ти упираєшся? Ти — якраз те, що мені треба. Ми б чудово порозумілися. У тебе вдача, про яку я міг би тільки мріяти. Я хотів би, щоб ти була зі мною. Чому ти говориш, що не можеш?
— Я не можу, — повторила вона. — Не можу. Не хочу. Не повинна. Ах, будь ласка, не запитуйте мене більше. Ви не знаєте. Я не можу вам пояснити.
Вона думала про свою дитину.
В Лестера Кейна було дуже розвинене почуття справедливості і вміння будь-яку гру провадити чесно. Він найперше намагався бути порядною людиною у своїх стосунках з іншими людьми. Він і тепер хотів бути ніжним і уважним, але головне — він повинен заволодіти нею! І він знову у думках зважив всі «за» і «проти».