Безтурботний

Беате і Харрі перезирнулися.

— А де він живе? — запитав Харрі.

Перш ніж відповісти, Тронн помовчав рівно на одну десяту частку секунди довше, ніж потрібно:

— Не знаю.

Харрі провів очима від’їжджаючий жовтий сміттєвоз:

— Не дуже-то в тебе виходить брехати.

Тронн, не відповідаючи, дивився на нього застиглим поглядом.

Харрі гмикнув.

— Може, нам і не варто розраховувати, що ти допоможеш нам відшукати свого братика. З іншого боку, це ж твою дружину вбили. І у нас є свідок, який стверджує, що вбивця — твій брат. — Вимовляючи останні слова, він підвів погляд на Тронна і побачив, як на шиї в того під в’ялою блідою шкірою нервово сіпнувся кадик. У повислій услід за цим тиші чутно було, як у сусідів грає радіо.

Харрі кашлянув:

— Отже ми були б вельми вдячні, якби ти все ж таки зумів нам що-небудь повідомити.

Тронн похитав головою.

Ще якийсь час посиділи мовчки. Потім Харрі підвівся:

— Гаразд, якщо надумаєш, ти знаєш, як нас знайти.

Вони стояли на ґанку, і Тронн мав такий змучений вигляд, як тоді, коли вони тільки прийшли до нього. Харрі, примружившись, подивився на низьке4сонце, що прозирало з-за хмар.

— Розумію, Гретте, це нелегко, — сказав він. — Але може, саме зараз час зняти з себе ту червону куртку.

Під вечір хмари розсіялися. Дорогою додому від «Шрьодера» в кінці Доврегата Харрі зупинився, задер голову і подивився на небо. У безмісячній вишині тихо мерехтіли зірки. Один вогник — літак — поволі плив на північ у бік Гардерму-ена. Туманність «Кінська Голова» в сузір’ї Оріон. Туманність «Кінська Голова». Оріон. Хто ж йому про це розповідав? Невже Анна?

Увійшовши до квартири, він насамперед увімкнув центральний канал, аби послухати новини. Різні героїчні історії про мужність американських пожежників. Довелося вимикати. Знизу з вулиці доносився чоловічий голос, що викрикував жіноче ім’я. Судячи з голосу, чоловік був п’яний. Харрі порився в кишенях у пошуках клаптика паперу з новим номером телефону, який дала йому Ракель, і раптово виявив усе ще лежачий там ключ із ініціалами АА. Він прибрав його подалі в шухляду телефонного столика, а сам набрав номер. Відповіді не було. Тому, коли пролунав дзвінок, він був упевнений, що передзвонює Ракель. Замість цього крізь потріскування він почув голос Ейстейна:

— От чорт, як же вони тут водять!

— Не варто так кричати, Ейстейн.