Безтурботний

— Але не у в’язницю?

Тронн розкрив рот, але відповіді не було. Під оком у нього затремтіла жилка. Харрі зітхнув і насилу підвівся зі стільця:

— Доведеться викликати таксі до травмопункту.

— Я на машині, — сказав Тронн.

Тихо гудів мотор. Харрі дивився на вуличні ліхтарі, і йому здавалося, ніби світло їх відбивається від чорного неба й висвічує приладову дошку і на кермі праву руку Тронна, на мізинці якої матово блиснув діамант.

— А щодо персня, що в тебе на руці, ти мені збрехав, — прошепотів Харрі. — Такий маленький діамант на тридцять тисяч не потягне. Думаю, коштує він тисяч п’ять, не більше, і купив ти його для Стіне в ювелірному салоні тут, в Осло. Чи не так?

Тронн кивнув.

— Ти зустрічався з Левом у Сан-Паулу, вірно? І передав йому гроші?

Тронн знову кивнув.

— І грошей цих вистачило на перших порах, — сказав Харрі. — Принаймні на авіаквиток до Осло. Адже він вирішив повернутися сюди і знову взятися за роботу.

Тронн не відповів.

— Лев усе ще в Осло, — прошепотів Харрі. — Мені потрібний номер його мобільника.

— Розумієш, — сказав Тронн, обережно звертаючи праворуч до площі Александра Х’єлланна, — вночі мені приснилося, що Стіне прийшла до мене в спальню, аби поговорити зі мною. На ній було ангельське одіяння, але не справжнє, а бутафорське, яке надягають на карнавал. Вона сказала, що не знайшла собі місця там, нагорі. А прокинувшись, я пригадав Лева. Як він сидів на краю шкільного даху і теліпав ногами, поки ми всі поспішали на наступний урок. Знизу він здавався невеликою плямочкою, що розпливлася, але я пам’ятаю, про що подумав того разу. Про те, що там, нагорі, йому саме місце.

25

Бакшиш

У кабінеті Іварссона їх було троє. Іварссон сидів на високому стільці за чисто прибраним столом, а Беате і Харрі розташувалися перед ним на стільцях нижче. Цей трюк із стільцями у спілкуванні з підлеглими настільки широко відомий, що можна сплохувати, вважаючи, ніби він уже не використовується, але Іварссон дотримувався іншої думки. Досвід підказував йому, що основоположні методи роботи ніколи не виходять із ужитку.

Харрі поставив свій стілець злегка навскоси, щоб можна було поглядати у вікно. Воно виходило на готель «Плаза». Круглі хмари нависали над скляною баштою та містом, але дощем усе не проливалися. Харрі зовсім не спав уночі, хоча прийняв болезаспокійливе, після того як у травмопункті йому зробили протиправцевий укол. Його розповідь про бездомного собаку, що напав на нього, була дуже оригінальна, щоб прозвучати достовірно, і настільки близька до істини, що його версія нікого не переконала. Шия в нього розпухла, і краї жорсткої повязки врізалися в шкіру. Харрі знав, як боляче йому буде, якщо він спробує повернути голову в бік просторікуючого Іварссона. Але так само точно він знав, що не став би цього робити, навіть якби це не заподіяло йому взагалі ніякого болю.

— Отже, вам потрібні авіаквитки до Бразилії, де ви збираєтеся продовжити розслідування, — сказав Іварссон, провів рукою по абсолютно чистій стільниці, мовби хотів протерти її, і вдав, ніби намагається стримати посмішку. — Але ж добре відомо, що Забійник перебуває в Осло і готує нові пограбування, чи не так?

— Нам невідоме його місцезнаходження, — відповіла Беате. — Взагалі не факт, що він в Осло. Але ми сподіваємося знайти будинок, який, за словами брата, він купив у Порту-Сеґуру. Якщо ми його відшукаємо, значить, знайдемо і відбитки, і якщо буде збіг із тими, що ми маємо на пляшці з-під кока-коли, у нас будуть залізні докази. Отже поїздка окупиться на всі сто.

— Та ну? І де ж ці відбитки, про які відомо тільки вам, і нікому іншому?