Безтурботний

Беате злегка всміхнулась:

— Якої більше немає.

— І запам’ятай, що я тобі говорив про нього.

— Ні! — В очах у неї сяйнули блискавки.

Харрі знизав плечима:

— Він тварюка. І мене б совість замучила, якщо б я тебе про це не попередив.

— Приємно було познайомитися з тобою, Харрі.

Харрі відпустив двері, і вони поволі зачинилися за ним.

Харрі відімкнув замок, поставив сумку і пакет із «Playstation» на підлогу в центрі передпокою, пройшов до кімнати і завалився спати. Він проспав без сновидінь три години, але його розбудив телефонний дзвінок. Він обернувся, побачив, що будильник висвічує 19.03, скинув ноги з ліжка, протюпав до передпокою, взяв слухавку і ще до того, як той, що дзвонив, назвався, сказав:

— Здоров, Ейстейне!

— Здоров, приятелю! Я в Каїрському аеропорту, — відгукнувся Ейстейн. — Адже ми в цей час домовилися здзвони-тися, так?

— Ти сама пунктуальність, — підтвердив Харрі й позіхнув. — Та ти чи п’яний?

— І зовсім я не п’яний, — сердито заперечив Ейстейн. — Дві «Стелли Артуа» всього лише і випив. Ну, може, три. У цій пустелі треба підтримувати водний баланс, старий. Чувак при ясному розумі та тверезій пам’яті, Харрі.

— Чудово. Сподіваюсь, у тебе хороші новини?

— У мене, як кажуть лікарі, дві новини: гарна й погана. Почну з гарної.

— Гаразд.

Настала довга пауза, у слухавці чулося тільки якесь поскрипування, ніби співбесідник уривчасто дихав.

— Ейстейне, що з тобою?

— Га?

— Я чекаю і згоряю від нетерпіння, як дитина.