Харрі подивився в бік вілли Албу. Собачого гавкоту він не чув. Темно-синій БМВ на невеликій швидкості проїхав повз них і зупинився далі на вулиці. А більше ні звуку.
— Як завжди, — неголосно відповів Харрі.
Ейстейн посміхнувся:
— Круто?! —- Потім він стурбовано зморщив лоб: — Правда круто буде? Не просто страшенно небезпечно?
Двері відчинила Вігдіс Албу. На ній була свіжовипрасована біла блуза і коротка спідниця, але злегка затьмарені очі швидше наводили на думку, що вона тільки-тільки підвелася з ліжка.
— Я дзвонив вашому чоловікові на роботу, — пояснив Харрі, — але мені сказали, що сьогодні він удома.
— Дуже може бути, — сказала Вігдіс, — тільки він тут більше не живе. —- Вона розсміялась. — А що вас дивує, старший інспекторе? Адже я від вас дізналася про цю… цю… — вона зробила жест, ніби прагнула підібрати якесь інше слово, але потім криво посміхнулася, немов зрозуміла, що іншого слова просто не існує, — …шльондру.
— Можна мені увійти, фру Албу?
Вона здвигнула плечима. Мовби раптом здригнулася від холоду:
— Називайте мене Вігдіс або як завгодно ще, тільки не так.
— Вігдіс, — Харрі коротко поклонився. — Тепер мені можна ввійти?
Вона звела тонкі, вищипані в ниточку брови, зачекала, а потім махнула рукою:
— А чом би й ні?
Харрі почувся слабкий запах джину, але це міг бути і запах її парфумів. У будинку ніщо не указувало на те, що в сім’ї не все добре, — чисто, прибрано, пахнуть свіжі квіти у вазоні на стійці бару. Харрі відзначив, що покривало на дивані ще більш білосніжне, ніж коли він сидів на ньому минулого разу. З динаміків, місцерозташування яких йому встановити не вдалося, тихо лилася класична мелодія.
— Малер? — запитав Харрі.
— Greitest hits[39], — відповіла Вігдіс. — Арне купував тільки збірні альбоми. Його цікавили лише кращі речі, як він сам говорив.
— Добре, що він не всі альбоми забрав із собою. І де він, до речі?
— По-перше, тут йому нічого не належить, а де він там перебуває, не знаю і знати не хочу. Пригостите сигаретою, старший інспекторе?
Харрі простягнув їй пачку й якийсь час спостерігав, як вона безуспішно морочиться з масивною настільною запальничкою з тику та срібла. Потім він перегнувся через стіл і дав їй прикурити від своєї, одноразової.
— Дякую. Здається, він за кордоном. Де-небудь у жаркому місці. Боюся, щоправда, не такому жаркому, як мені хотілося б.
ebooksa