Безтурботний

— У нього був кабінет або щось на зразок цього? — запитав Харрі.

Вігдіс Албу кивнула. І повела його вгору по сходах.

— Траплялося, він замикався тут до опівночі. — Вона відчинила двері в горищну кімнату з краєвидом на дахи сусідніх будинків.

— Працював?

— Сидів в Інтернеті. Він для нього немов наркотик був. Казав, що шукає інформацію про автомобілі й усе таке інше, але бог його знає.

Харрі підійшов до письмового столу і витягнув одну з шухляд:

—- Порожньо.

— Він усе забрав, що в нього у столі було. Вмістилося в пластиковому пакеті.

— І комп’ютер теж?

— Та в нього ноутбук був.

— До якого він іноді підключав свій мобільник?

Вігдіс здивовано звела брову:

— Та мені ж бо звідки знати?

— Це я просто розмірковую.

— Ще що-небудь хочете подивитися?

Харрі обернувся. Вігдіс Албу стояла у дверному отворі, спершись піднесеною над головою рукою об одвірок і взявшись іншою в бік. Його вразило відчуття дежавю.

— У мене останнє запитання, фру… Вігдіс.

— Що, невже так поспішаєте, старший інспекторе?

— Та в мене там таксометр унизу цокає. Запитання дуже просте. Як ви гадаєте, він міг її вбити?

Вона в задумливості дивилася на Харрі, злегка постукуючи каблуком по порогу. Харрі чекав.