Безтурботний

— Альф Гуннеруд. Тридцять два роки. Адреса — вулиця Тора Ульсена, дев’ять. Судячи з усього, мешкає сам.

— Повтори ім’я й адресу.

Беате повторила.

— М-м… дивно тільки, як він із такою репутацією зміг влаштуватися слюсарем.

— Власником фірми записана Біргер Гуннеруд.

— Тоді зрозуміло. Ти упевнена, що все о’кей?

Пауза.

— Беате?

— Все о’кей, Харрі. Що ти збираєшся робити?

— Збираюся нанести йому візит, може, знайду там що-не- будь цікаве. У такому разі подзвоню тобі з його квартири, а ти пришлеш хлоп’ят, щоб зафіксувати докази, як годиться.

— Коли ти до нього поїдеш?

— Навіщо тобі це знати?

Ще одна пауза.

— Щоб я була на місці, коли ти подзвониш.

— Завтра об одинадцятій. Сподіваюся, він у цей час буде на роботі.

Повісивши слухавку, Харрі трохи постояв, вдивляючись в обкладене хмарами небо, що немов жовтим куполом накрило місто. Фоном прозвучала музика. Начебто і фраза проста. Але цього було досить.

I only want to see you bathing in the purple rain[56].

Він засунув іще одну монету в автомат і набрав 1881.

— Мені потрібен номер телефону Альфа Гуннеруда.

Таксі, немов спокійна чорна риба, в світлі ліхтарів пливло по нічному місту, перетинало перехрестя й повертало згідно з покажчиками у бік центру.