Безтурботний

— Харрі Холе, хто ж іще. Він днями до майстерні заходив.

— Ти мені про це не говорив.

— Майстерня з виготовлення ключів. Там поліцейські всю дорогу ошиваються.

На світлофорі зажевріло зелене світло. Волер сигналив водієві машини, що стояла перед ним.

— О’кей, потім із цим розберемося. Ти зараз де?

— Я в телефонній будці перед, ех… будівлею в’язниці, — він нервово засміявся, — і мені тут страшенно не подобається.

— У квартирі було щось, чого не мусило бути?

— Квартира чиста. Всі причандали на дачі.

— А ти? Ти теж чистий?

— Ти ж чудово знаєш, я зав’язав. Так ти приїдеш чи як? Чорт, я весь тремчу.

— Спокійно, Кнехте! — Волер прикинув, скільки йому знадобиться часу. Трюванн. Управління поліції. Центр. — Уяви собі, що це пограбування банку. Я тобі таблетку привезу.

— Я ж кажу, що в зав’язці. — Він помовчав. — А я і не знав, що ти таблетки при собі маєш, Принце.

— Завжди.

— А що у тебе?

— Mothers arms[58]. Рогіпнол. Пістолет «Єрихон», що я тобі дав, із тобою?

— Завжди.

— Чудово. Тоді слухай уважно. Зустрінемося в порту, в східній частині Пакгаузу. Я досить далеко звідти, так що дай мені сорок хвилин.

— Тїі що мелеш? Приїжджай сюди, хай йому біс! Негайно!

Волер не відповів, услухаючись в уривчасте дихання Кнехта.

— Якщо мене візьмуть, я тебе з собою потягну. Сподіваюся, це ти зрозумів, Принце? Я тебе здам, якщо мені за це поблажка вийде. Я, чорт забирай, не бажаю сидіти за тебе, якщо ти не…