Безтурботний

— Капловухість, — простогнав Харрі, змахуючи з лоба крапельку поту. — У Іварссона був такий вигляд, ніби він ось-ось вибухне. Ну, і скільки намотав?

— Щойно проминув двадцять перший кілометр. — Голос Халворсена лунко відбивався від стін тренажерної зали, розташованої в підвалі Управління поліції Осло. День іще тільки схилявся до вечора, й тому вони тут були майже єдиними відвідувачами.

— Зрізуєш ти, чи що? — Харрі зціпив зуби і спробував швидше тиснути на педалі. Навколо його велотренажера вже розтеклася калюжка поту, тоді як у Халворсена на лобі ледве виступило кілька краплин.

— Виходить, поки у вас жодної зачіпки? — запитав Халворсен, намагаючись дихати спокійно й рівно.

— Атож, якщо не вважати того, що Беате Льонн сказала насамкінець.

— А що ж вона сказала?

— Вона працює зараз із однією комп’ютерною програмою, що на основі кадрів відеозйомки дозволить їй дістати тривимірне зображення голови та обличчя злочинця.

— У масці?

— Ця програма використовує ту інформацію, яку їй удається зчитати із плівки. Світло, тіні, заглиблення, випуклості. Чим щільніше маска прилягає до обличчя злочинця, тим більш імовірно, що реконструйоване зображення нагадуватиме його зовнішність. У будь-якому разі це буде лише начерк, ескіз, однак Беате говорить, що зможе порівняти його з фото підозрюваних.

— За допомогою ідентифікаційної програми ФБР? — Халворсен обернувся до Харрі, з деяким злорадством зауваживши, що пляма поту, яка раніше проступала в того на грудях лише біля логотипу «Jokker&Valentine», тепер розпливлася по всій майці.

— Ні, в неї є краща програма, — сказав Харрі. — Скільки там у тебе?

— Двадцять два. І що це за програма?

— Fusiform gyrus[11].

— Майкрософт? Еппл?

Харрі постукав зігнутим пальцем по багровому лобі:

— Загальнолюдський програмний продукт. Міститься у скроневій частці мозку. Єдина функція — розпізнавати обличчя. Більше нічого не може. За допомогою цього біта пам’яті ми розрізняємо сотні тисяч людських облич, однак навряд чи відрізнимо один від одного дюжину носорогів.

— Носорогів?

Харрі зажмурився, намагаючись зморгнути піт, який заливав очі.

— Це всього лише приклад, Халворсене. Проте стосовно Беате Льонн,тут випадок особливий. У неї в цій звивині є ще кілька додаткових завитків, завдяки яким вона пам’ятає всі обличчя, які коли-небудь бачила. Кажучи «всі», я маю на увазі не тільки обличчя знайомих їй людей або тих, із ким їй доводилося перекинутись кількома словами, але й фізіономії, які вона побіжно бачила в натовпі на вулиці років п’ятнадцять тому, хай навіть наполовину сховані темними окулярами.

— Брешеш!