Безтурботний

— Зроби мені цю послугу, шеф, одну-однісіньку. І я ніколи тебе більше ні про що не попрошу. Ніколи!

Мьоллер незадоволено гмукнув. Скільки разів за останні роки йому доводилося через Харрі класти свою голову ледве не на плаху, замість того щоб послухатися мудрих порад старших колег і будувати власну кар’єру, дистанціювавшись від цього свого непередбачуваного опера! Якщо вже мова зайшла про Харрі Холе, єдине, що можна було б сказати про нього напевно, так це те, що одного прекрасного дня він таки наламає дров. Однак, позаяк вони з Харрі якось дивно примудрялися виходити сухими з води, ніхто стосовно них жорстких заходів не вживав. Дотепер. Тим часом найцікавішим було запитання: навіщо він усе це робить? Мьоллер глянув скоса на Харрі. Алкаш. Скандаліст. Часом нестерпний нахабний упер-тюх. І при цьому — його кращий опер, якщо не брати до уваги Волера.

— Тільки тримай себе в шорах, Харрі. Інакше, присягаюся, знову запхаю тебе за письмовий стіл і замкну. Втямив?

— Так, шеф.

— Завтра в мене зустріч із начальником Управління і з шефом криміналки. Подивимось. Але я тобі нічого не обіцяю, чуєш?

— Бувай, шеф. Привіт дружині.

По дорозі до виходу Харрі обернувся:

—- Коріандр там, ліворуч, у глибині, на нижній полиці.

Після того як Харрі пішов, Б’ярне Мьоллер довго стояв, утупившись у свою корзинку. Він нарешті зрозумів, навіщо йому все це потрібно. Просто цей скандальний і впертий алкаш йому подобався.

7

Білий король

Кивнувши комусь із завсідників, Харрі всівся за столик біля одного з вузьких кривуватих вікон, які виходять на вулицю Валь-демара Тране. У кутку в нього за спиною красувалася велика картина: чоловіки, що прогулюються по площі Янгсторгет, бадьоро помахуючи циліндрами, вітають зустрічних дам, які намагаються сховатися від палючих променів сонця під мереживними парасолями. Неможливо уявити собі великого контрасту з вічною напівтемрявою та благоговійною пообідньою тишею, що панують у залі «Шрьодера».

— Добре, що тобі вдалось вирватися, — сказав Харрі, звертаючись до повнявого чоловіка, що вже сидів за столиком. По ньому відразу було видно, що він не належить до числа завсідників закладу. Причина крилася не в елегантному твідовому піджаці, й навіть не у краватці-метелику в червону крапочку. Просто на пропахлій пивом і вкритій чорними плямами від сигаретних недопалків скатертині перед ним стояла чашка з чаєм. Цим випадковим відвідувачем був психолог Столе Еуне, один із кращих спеціалістів у країні, до послуг якого поліція Осло вдавалася часто й навіть вельми охоче. Щоправда, з деякою часткою побоювання, позаяк Еуне, аж до самих кісток порядна людина, щиро дбаючи про підтримання власного реноме, ніколи не дозволяв собі в суді ніяких висловлювань, якщо вони не були на всі сто відсотків підтверджені науковими доказами. А позаяк у психології взагалі існує не так уже й багато доказів хоч би там чого, нерідко траплялося, що він, як свідок звинувачення, ставав кращим помічником захисту: посіяні його виступом сумніви тлумачилися на користь звинувачуваного. Розслідуючи різні вбивства, Харрі так часто звертався по допомогу до Еуне, що вже вважав його ледве не своїм колегою. Та й у питанні лікування власного алкоголізму Харрі так само сліпо довірявся цьому розумному, душевному, дещо франтуватому впертюху, так що найближчим часом навіть міг почати називати його своїм другом.

— Так ось, значить, де твоя схованка? — сказав Еуне.

— Угу, — підтвердив Харрі й звів брову, подаючи знак Майї, яка тут же вискочила з-за стойки і зникла на кухні.

— А це в тебе що?

— Японе. Чилі.

По переніссю Харрі скотилася крапля поту, на мить затрималася на кінчику носа й упала на скатертину. Еуне з подивом подивився на вологу пляму.

— Погано відновлюється теплообмін, — пояснив Харрі. — Я щойно з тренування.

Еуне скривився: