— І я, — озвався Ломбард.
— Піду чогось пошукаю, — мовив Тоні й вийшов із кімнати. Через мить він повернувся. — Усе це чекало на таці в коридорі.
Він обережно поставив свою ношу на стіл. Наступні кілька хвилин пішли на розливання напоїв. Генерал Макартур, як і суддя, налили собі нерозведеного віскі. Усі відчували потребу випити щось стимулююче. Тільки Емілі Брент попросила склянку води.
До кімнати увійшов лікар Армстронґ.
— З нею все гаразд. Я дав їй заспокійливе. Що це, алкоголь? І мені не зайве випити.
Чоловіки знову наповнили чарки. Через мить у кімнаті з’явився Роджерс.
Суддя Ворґрейв узявся вести розслідування справи. Кімната перетворилася на імпровізований зал суду.
— Ну, Роджерсе, — почав суддя, — мусимо докопатися до суті. Хто такий містер Оуен?
Роджерс витріщився на нього.
— Власник цього будинку, сер.
— Це мені відомо. Я хочу почути, що саме ви знаєте про цю людину.
Роджерс похитав головою.
— Нічого не можу сказати, сер. Я ніколи не бачив його.
Кімнатою пройшов легкий шумок.
Генерал Макартур перепитав:
— Ви його ніколи не бачили? Гм… Що ви маєте на увазі?
— Ми працюємо тільки тиждень, сер, моя дружина і я. Нас найняли листом через агентство. «Реджіна Ейдженсі» в Плімуті.
Блор кивнув:
— Компанія стара й добре відома, — підтвердив він.
Ворґрейв продовжив:
ebooksa