— Це все той голос, той жахливий голос,
Її обличчя знову позеленіло, а повіки затремтіли.
Лікар різко перервав її:
— Де ж бренді?
Роджерс поставив склянку на невеличкий столик, хтось передав її лікарю, який схилився над жінкою, що хапала ротом повітря.
— Випийте, місіс Роджерс.
Вона пила, трохи похлинаючись та задихаючись. Від спиртного їй стало краще. Обличчя відновило природний колір.
— Мені вже краще. Просто це так мене вразило, — сказала вона.
— Звісно, що вразило, — швидко сказав Роджерс. — Мене це теж шокувало. Насправді, я аж тацю впустив. То все клята брехня. Хотів би я знати…
Його перебили. Просто кашель, сухий кашель судді Ворґрейва, але він перервав Роджерса на півслові. Слуга глянув на суддю, який знову закашлявся, а тоді сказав:
— Хто поставив платівку на грамофон? Роджерсе, то були ви?
Роджерс залементував:
— Я не знав, що то! Клянуся Богом, сер, я не знав, що то було. Якби я знав, то ніколи б такого не зробив.
Суддя сухо сказав:
— Припустимо, що це правда. Але, гадаю, краще б ви пояснили нам усе.
Дворецький витер обличчя хусточкою. Він говорив переконливо:
— Я просто виконував розпорядження, сер. Це все.
— Чиє розпорядження?
— Містера Оуена.
Суддя Ворґрейв попросив:
ebooksa